Урешті прочитав книжку Богдана Жолдака (його мамми Єви Нарубиної а тата Олеся Жолдака) ПІД ЗІРКОЮ ЛУКАША.

Нічогенька.

Особливо виразний мовою перший розділ – про дитинство героя.

«кропива терпко пахне»

«чарунки з медом»

Уміння їсти вареники з вишнями.

Якщо тому правда, то се чудовий сценарій захоплюйочого кіна.

Безмовність до трьох літ.

Утеча а мандри з циганським табором двоє літ.

Біле циганча.

Єва Нарубина цікаво оповідає про перший український курс до війни.

Доля Толі Осовського та Олени Біличенко – цікава, довгограюча – теж сюжет для захопливого серіялу.

Не менш захоплива а карколомна доля Миколи Самійленка – поета, оунівця, зека, будівельника, добродійника Лукаша. Мовив з ним багато разів, чув його часті виступи у Шпільці.

Сергій Лазня – прототип головного героя роману І ОДИН У ПОЛИ ВОЇН Юрія Дольд-Михайлика.

Їм викладав Аґатанґел Кримський. Анекдот про його сватання до Лесі Українки. А жив зі спудеєм, аж поки большевики не закинули його у Середню Азію, де і загимнув.

Уплив Кримського на Лукаша – і то в усіх сенсах сего слова – величезний. Недарма Лукаш шкодував, же не пішов азійською дорогою Кримьского у перекладацтві.

Ілля Стебун – рідний брат Кацнельсона – громив усіх опріч Вишні і Тичини.

У часи війни Лукаша поранило у ногу авіабомбою. Вилікував його мадярин уже в окупації.  

Після окупації – Букринський плацдарм, де кровожерний Жуков поклав трупом 600 000 українців. Лукаш вижив. Служив у Харкові на летовищі.

Потім працював у Харкові перекладачем.

Після виходу першої частини ФАВСТА Ґьоте перебирається до Київа.

Яка неймовірна метафора живого життя на краю смерти – життя у домі на березі Святолинського ставу, у підвалі якого повно вибухівки.

Лукаш і бздонізми Бажана.

Лукаш любив Пантелеймона Куліша.

Одмовився перекладати Лєніна а Гоголя-Яновського.

Ґьотеві матюки у Фавсті.

Переклади поезій ув АЛІСІ У КРАЇНІ ЧУДЕС Керрола.

Любов Олеся Жолдака до повноголосся: очитаний, острах.

Лукаш – Вирган.

Лукаш-Кочур.

Книжка дещо неоковирна а неохайна, як і сам Богдан Жолдак – при життю.

Кумедність Лукаша як утеча од большевицького пресу --  понижує глибину а посутню вартісність героя.

Але що ж – і такий Лукаш цікавий для читача.

Смішна історія про уперто тупого а виклично патетичного Сизоненка зі спомином про однорукого Лукаша.

Нарубина моц не любила Марґариту Малиновську а з нею і Миколу Вінґрановського. За її свідченням, саме вони споїли непитущого веґетаріянця  Лукаша. Очевидно, у нього була саркома Копоші і він мусив бодай чимось тамувати природну біль.

Дивоглядна історія заяви до ЦК КПУ, аби сісти натомість Дзюби. Таке уже було – Петро Запорожець намагався се учинити замість Ульянова. Гадаю, і контекст сього учинку аналоґічний. Инакше жодних пояснень нема.

Богдан Бойчук у своїх мемуарах моц протестує проти випинання на перший план літератури перекладачів. Цікава позиція.

Хоча переклади Лукаша, Кочура, Перепаді, Лісняка, Шовкуна – се і є повноцінна література.

Отож – тепер справа за кіносценаристами а фільмарями.

Лукаш а Осовський-Біличенко до ваших послуг – творіть велике кіно.