ВІКНИНА – з наголосом на першому складі – так назвав свої спомини поет і партократ Володимир Бровченко. Бачив їх притьмом у бібліотеці у Биківні, але не попрохав на прочит, а більше до рук ся книзь мені не потрапляла.

І ось у бібліотеці Гоголя-Яновського не виявилося жодної книги Миколи Зарудного (хоча його свата Загребельного хоч греблю гати, а я зараз якраз читаю журнальний варіант  роману ҐІЛЕЯ знаного драматурга), то запитую – а мо у вас спомини Бровченка є? Є – повідали.

І от прочитав сі спомини.

Бровченка бачив кілька разів у кабінеті Череватенка і на загальних спілчанських заходах – завше був іронічним і по партократськи лукавим щодо нових часів а віянь.

З його поетичних  писань нічого не знаю – не зачепило, не трапилося, не запам’яталося.  Осміх викликав роман у віршах ЯК МАМАЙ ДО КАНАДИ ЇЗДИВ. Тільки осміх і усе.

Вікнина – незамерзаюче болітце-озеро у Малій Висці, звідки пан автор родом.

«А коли уранці я гукнув, що уже є…»

Був увірвителем а обіясником.

У ВІкнині пливали жабки з червоними черевками.

«щось у сінях шарудить, мабуть, старець клямки шукає».

Пронизливий урок людяности од бабці – Бог казав ділитися.

«я непомітно ставав людиною, хоча ще і не тямив сього».

Одеса – навчання, театр, любов до Лесі з Малої Виски, яка потім стане його дружиною.

Розподіл до Херсона. Редаґування україномовної молодіжки.

Призначення у ЦК КПУ – 12 літ праці партократом.

На працю брав Скаба.

Після приходу Маланчука попрохав у нього місце головреда журналу Дніпро (після Мушкетика).

Федченко протеґував Холодному, але потім після покаянки одкараскався од йОго.

Доносительний неспокій Миколи Мещеряка – воював проти лінії кочура-лукаша у перекладацтві, вишукував синьо-жовті барви на обкладинках книжок..

Подсовєцька пильність Овчарова – Чумак, ранні Сосюра а Тичина.

Шеремет проти Драча.

Звитяги Сергія Козака: книжки, музика, співанина, керівництво філармонією (з1983 року).   

Большак.

Маланчук-Осадчук-Стусові ЗИМОВІ ДЕРЕВА.

Мушкетик як редактор журналу ДНІПРО.

Дві розмови з Щербицьким перед двома призначеннями (історія з залупою).

Касіян –Гоян.

Маруся – Володимир коломієць.

Альберт Путінцев, який не любив Довженка – і очолив кіностудію імени Довженка.

Дзюба після покаянки.

Возвеличення Смолича, як засновника товариства Україна. Його продовжувач на посаді Підсуха. Ну і – Бровченко. Після нього товариство перебрав Драч, який успішно його і розвалив. Тепер руїни очолює Жулинський.

Роля Павла Скочка у доносительстві Маланчуку.

Бровченко болісно сприйняв коротке моє інтерв’ю з Мушкетом у макулатурці, де він – мерзенно використавши мене як підставку до мікрохвона – проішовся по своєму наступникові на посаді головреда Дніпра. Бровченко дав йому од луп. Але Бровченко і не знав, же з’ява тієї розмови – мій хитро ванний виверт для того, аби змусити Плюща видрукувати у повному обсязі мою простору розмову з Віктором Міняйлом. І хитрість удалася – Міняйло визнав, же я вельми могутній у літературних колах чоловік, а я просто маленький хитрован. Інтерв’ю з Мушкетом стало приводом для його дзвінка Плющеві з приводу розмови з Міняйлом – отакий хитро ванний більярд. А Бровченко потрапив під огень Мушкета свідомо. Да і таке.

Григір Тютюнник – цензор Марк Поздняков.

Земляк – Комар. ЗЕЛЕНІ МЛИНИ.

Сварка Драча і Коротича: «Сука ти». Двоє «виїздних» з ласки КҐБ УРСР чубилися через американські чутки про себе.

Роман Олекси Коломійця а Лариси Хоролець і його хитрощі у партократському стилі – довідка про імпотенття.

Олександер Ковінька.

Віктор Кочевський.

Олексу Коломійця, згідно його заповіту, поховали у рідному селі Харківці поряд з Архипом Тесленком.

Рання смерть Олександера Авраменка.

Самогубство і похорон Григора Тютюнника 1980 року.

Яків Баш видрукував у журналі ВІТЧИЗНА повістину Тичини МАНДРИ З КАПЕЛОЮ СТЕЦЕНКА. Новиченко противився сьому.

Антизагребельний пугутькало Пугач. Той знав про Павлове кельнерство у концтаборі а перегодом про людоловську службу у СМЕРШі.

Поїздка до Канади – Марія Орлик, Іван Лукінов і Бровченко.

Юрій Олененко, ставши міністром культури, у 1983 році після десятирічної опали  дістав з полиці ПРОПАЛУ ГРАМОТУ Івченка-Драча-Миколайчука-Стригуна і запустив у прокат. Респект.

Жулинський, Михайло Ткач.

Стельмах, Гончар, Бажан.

Смерть негідника-видавця Петра Швеця.

Самогубство через свідоме потопельство у Дніпрі Олеся Жолдака. Череватенко так і не наважився оприлюднити посмертну записку потопельця. Бровченко оприлюднив сам факт самогубства.

Бровченко так і залишився для мене загадкою.

Коли простий сільський хлопець увійшов до номенклатури, за які заслуги, чому йому так довіряла контора глибокого буріння?

Стрімкий кар’єрний злет, служіння партії (читай – окупаційній адміністрації). і писанина  українських віршів а пісень.

Найбільша біда Бровченка – відсутність особистости. Тому і схилявся перед особистостями – Гончар, Стельмах, Бажан, Козак, Олекса Коломієць.

Як поет Бровченко не вибивається з ряду – Перебийніс, Осадчук, Сердюк.  

Як громадянин – залишається партократом.

Таке.

Але за мемуари дякуєме. Респект.