Павло Вольвач спомином про Миколу Холодного нагадав мені, же маю на полиці прочиту-до-написання-відгуку книженцію Георгія Бурсова МИКОЛА ХОЛОДНИЙ. Портрет. Мозаїка.
Бурсов з першої сторінки книжки признається, же большевики його «духовно стерилізували». Жодних сумнівів у сьому не є. Такі да.
Бурсов має претензії до кастрованого цензурою роману Яновського МИР, же у первозданному вигляді ЖИВА ВОДА, як був опублікований у журналі ДНІПРО під орудою Андрія Малишка у 1947 році, і подосі не видано. То до чого претензія?
Апелювання шістдесятників до «повернення до ленінських норм», на думку Бурсова, «було як інтелектуально так і духовно ідіотичним». Справді? Але ж варто зазначити, же Лєніним били по Сталіну – і се політично а інтелектуально було цілком виправданим. Потім, наприкінці вісімдесятих (уже ув епоху Ґорбі) сей політичний хід дозволив Лєніним ущент розбити Сталіна а сталінізм, а потім узятися і за Лєніна.
Гостювання у Новиченка свідчить про чудову реакцію метра на дешеву провокацію Холодного. Дешеву, малозрозумілу і безглузду.
Розправившися з Новиченком, ГБ береться за Стуса, звинувачуючи го у… радянськости. От у роги ма, як написав би Микола Рябий.
На горіхи дістається Дзюбі за теє, же не спрJмігся на серйозну розвідку про Холодного. Таке. А чого мав?
Дістається і Наєнкові, же мав необережність, будучи спудеєм, жити ув одній кімнаті гуртожитла з Григорієм Волощуком, якого перегодом засудили до таборів спільно з Миколою Адаменком а Ростиславом Доценком за український буржуазний націоналізм. Таке. На здогад буряків.
ГБ намагається стверджувати, же покаянна заява Холодного у Макулатурній Україні – інсинуація КҐБ. Але ж вона була – се факт. Унаслідок Холодний опинився на волі. Хіба ні?
ҐБ нічтоже сумняшеся пише про «наставництво-заступництво» над Малишком… Лазаря Каґановіча. Чи мислимо? Малишко успішно редаґує журнал ДНІПРО, гуртуючи доукола журналу могутні українські літературні сили – роман ЖИВА ВОДА Яновського, велика добірка Максима Рильського, молоді поети-фронтовики Борислав Степанюк, Василь Швець, Петро Дорошко, Микола Гірник, проза Івана Сенченка… Українську потужність ДНІПРА часів Малишка випивають україноненависники з кола Первомайського – Санов, Шамота, Равлюк – і руками молодого а недосвідченого Миколи Руденка руйнують журнал (Руденко щиро кається у своїх споминах за ті події свого життя). Щоправда, через якихось кілька літ большевики-сталінці беруться за так званих космополітів – і на голову розбивають первомайців.
Валентином Морозом ГБ побиває ренеґатство Дзюби. Бажано се робити розлогою цитатою. Так надійніше. Про Дзюбу-ренеґата писано чимало у споминах чи не усіх помітних одсидентів – Мешко, Овсієнка, Горбаля, а також у Світлани Кириченко та инших. Мо цілу вибірку цитат зреалізувати, але ҐБ сього не робить. І про покаянну заяву Дзюби у Макулатурці – ні слова. А чого? Чим вона одріжняється од покаянки Холодного? Таке.
Ремство на неопублікування оповідань Мороза, за кі отримав строк – то опублікуй. Чого ж. Вольвач же опублікував книжку ґеніяльних поезій Холодного – а міг би теж варнявкати. Ге ж.
http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=6975
ҐБ лупить Холодним по бідолашному Забаштанському. Бездарним його назвати важко. Брехливим – так. Легенда про травму на заводі – красіва. Але малоправдива. Бог покарав поета на шаленому браконьєрстві – рибу глушили толом.
Георгій Клочек – славослов Олійника? Не тямлю сього. Цікавий а самобутній літературознавець а літературний критик з тодішнього Кіровограда. Зарубав збірку? Таке. Гріх невеликий. Хоча міг одмовитися од такої неповажної ролі. Міг? Я не тямлю сього. Колись запитав Мушкета – про Осадчука – Міг не писати закриту рецензію для КҐБ на ЗИМОВІ ДЕРЕВА Стуса? Мушкет хвилин 5 роздумував. Нарешті одповів – МІГ НЕ ПИСАТИ.
Стаття Віктора Грабовського про Холодного у Макулатурці у 1990 році. Контора тоді була уже понадто слабкою, аби автор виконував їхнє доручення. Утім, хтозна…
Дістається і Віталію Ковалю за СОБОР І ДОУКОЛА НЬОГО.
Микола Кагарлицький – кум Дзюби, от ти ба, якеє для українця звинувачення – кум – захищав од Холодного Івана Гончара. А що, ніззя було? А чого? Бо Холодному не понаравився пам’ятник воз’єднанню у Переяславі а пам’ятник Ґорькому, а «антикварню» Гончара він чомуйся назвав «міщанським болотом». І що там міщанського? Рушники, вишиті сорочки? Кераміка? Вироби з дерева? малярство? Що? «се міщанство» -- нині – чудовезний музей у Лаврі. Неімовірно вартісний і знаковий для Київа.
Нападки на Дрозда а його роман МУЗЕЙ ЖИВОГО ПИСЬМЕННИКА дивовижно неадекватний. Звання єфрейтор – і що у сьому не так? він же не робив воєнну кар’єру. Він був і є чудовим українським письмаком, його високо ставив Богдан Бойчук, а роман його – цікавий, іронічний а самоіронічний.
http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=4375
У чому полягає «абсурдна смерть» Тельнюка? Загадка.
Дісталося і Комару-Орачу, же «примазався» до Стуса. Таке. Писав про Стуса – да і добре. Чому ні?
Далі ҐБ береться і до самого Стуса. Пощо? Що йому не так? Не такий, бачте, святий, як йому, ҐБ, би хотілося. таке. Попустися, йолопе. Святих нема, є живі люде зі своїма стражданнями а сумнівами. Спогадай, дурню, Ісуса на Оливній горі, же просив Господа, коб минула го чаша сія. Але Стус іспив свою чашу до дна, якою гіркою вона не була.
Протест у кінотеатрі УКРАЇНА Дзюби-Стуса, на думку ГБ «позбавив Параджанова можливости на усе життя знімати кіно». Сам Параджанов був у захопленні од сього протесту і вельми го підтримав. А «узяли» Параджанова і «унеможливили» большевики на його гомосексуалізмі. «я трахнув 300 комуністів» -- нахвалявся потім великий фільмар.
Проходиться ГБ квачем з дьогтем і по брамах Олійника, Костенко, Гуцала за колективний лист до Макулатурки з приводу видавця Райса. Не тямлю, про що мова – але ГБ видніше.
О, і Підпалому-редактору дісталося – вірші традиціоналістські, збірку Холодного зарізав. Ай вей, що йобицця. А нічого, що Підпалий, як і Засенко, належав до когорти «тихих поетів» і був антиподом гураганного Холодного? Се факт – і факт літературний.
Узагалі усіх українських мистців можна розкласифікувати за літературним характером, як се учинили спочатку філософ Микола Шлемкевич, а потім літературознавець Юрій Луцький: Гоголь-Яновський (іде у престижну літературу імперії, аби просувати свою націю у світ), Сковорода (одсторонення од світу а суєти), Шевченко (трибун). За сим класифікатором, Холодний, безперечно, Шевченко, а Підпалий, безперечно, Сковорода. ГБ, на жаль, гімно, хоча такого пункту у класифікаторі Шлемкевича-Луцького і нема.
«за довідкою Спілки письменників» пробитися до спецфонду ЦНБ було неможливо. Туди допускали тільки одданих надійних пропаґандистів, у яких КҐБ було певне на 200%. Про доступ до спецфондів у своїх мемуарах хваста і Микола Петренко. І се у Львові, де конторонадійність мала зашкалювати за 500%
Дісталося і П’янову, роздається на горіхи Тименкові (безслідно зник), Віктору Могильному, Наталі Кащук, Онковичу. За що? неналежно обрамляли геній Холодного.
Голоблею – по Довженку. Ай вей. А Довженко чим завинив? А. священна індійська корова ув СПУ.
Тичина боявся публічних виступів Холодного. Та неуже? Тичина, який пережив Муравйова, Крути, голодомор, репресії – боявся Холодного? Звичайна праця провокатора. На жаль, так. І се був його вибір.
А Василь Діденко чим завинив? Чудовий український лірик.
О. і Світличний поганий – бо не терпів абстрактного мистецтва. Се Холодний – абстрактний? «Та облиште» -- як мовив би Олійник.
А от історія з архівом Холодного ув уласности сексота Яременка – се уже не новина, се уже інформація, же стає ще одним цвяхом у духовну труну сеї гебущої мерзоти.
Дісталося і Мешко та її невістці – Надії Світличній. Оба на.
Син Стуса Дмитро був жонатий на доньці якогось Дворка. Ну і що з того?
Перелік нерозреклямованих письмаків – каша у голові, вінеґрет.
А які «праці» у Зінкевича? Сей гемік а цейрушник чітко виконував свою ролю аж до своєї смерти у США.
УКРАЇНЦІ – ЗРАДНИКИ ЩЕ У СЕРЕДНІ ВІКИ – стверджує ГБ.
І далі – голоблею по Стусу. Мабуть, завдання у ГБ – не возвеличити Холодного, а принизити Стуса. Пощо?
ГБ мало – він лупить по Стусові ще і багатостраждальним Марченком.
А се Бузина визирає з-за плечика ГБ: «ся українська поганська хвороба самоосліплення уявними героями задавнена, хронічна, навіть гірко собі уявити, шо невиліковна». Та ти ж невиліковний долбойоб, ГБ, ти хочеш лишити Націю без героїв. Ото Хуйло тобі аплодує – ракетами по Київі – ге ж.
Присвоєння Героя України Стусові посмертно – за долари? Так стверджує ГБ. Пиздло смердюче.
Висування Стуса на Нобелівку Гайнріхом Бьолем у 1985 році ГБ іменує патріотичним даунством (най дарують дауни тупій мерзоті на ім’я ГБ).
Ображений Холодний хотів покинути Україну як біженець доби Незалежности ув США. Таке.
«Якби Симоненко протіг довше». Дак його ж убили за дворядок ХАЙ МОВЧАТЬ АМЕРИКИ Й РОСІЇ, КОЛИ Я З ТОБОЮ ГОВОРЮ.
Касіян як погублений талант. Він мав вибір. Усі мали вибір. Усі без вийнятку.
Осадчук «дарував свято моїй душі» Холодний. Еге ж. Даруватель ще той. Тішся, Миколо.
Повість Холодного перекладають по московському а по англійському. Останнє зрозуміло. А на московську чого?
Про геній Сашка Гарматного – кумедно од Холодного чути.
ГБ чомусь законодавців з Грушевського 5 переселив на Грушевського 4. Дарма.
Зі слів Володимира Сіренка, Антоненко-Давидович – про Холодного: «талановитий негідник». Вельми точне визначення.
Бурсов друкувався у ВІСТЯХ З УКРАЇНИ? Примітна ґебістська ґазєтьонка. Вольвач у ЗЕМЛІ МЕРТВИХ слушно зауважує про Римарука, же першим го місцем праці (за розподілом після завершення факультету журналістики Київського університету) була саме ся розфарбована на крейдовому папері рептилька для легковірної прокомуністичної (а ля Петро Кравчук чи Микола Мушинка) дияспори.
А ось що сей мудачило -- ГБ -- мовить про українську Націю: «уявляти українську націю як щойся монолітне не можуть навіть невиліковні мрійники». А хуху не хохо, ГБ? Бог був невиліковним мрійником, коли сотворив сей духовний моноліт, який 1000 літ без держави жив і вижив як живий організм на одміну од імперських онанізмів (московитського-австро-угорського-жечпосполитського-романіямаре-вного).
ГБ усе торочить про музикознавче дослідження Холодного, же його одзначив одзнакою Ватикан. А хіба Холодний музикознавець? Уперше тоє чую.
Отже – підсумки:
1. ГБ не мовить про велич Холодного а мовить про Холодного удатного провокатора, який пройшов крізь гебістькі крапельки.
2. ГБ принижує усіх вартісних культурних діячів України 20-го сторіччя.
3. ГБ принижує українську Націю.
4. ГБ намагається обезгероїти українців.
5. ГБ возвеличує персон, які того мало варті альбо і не варті зовсім.
6. ГБ іменує українців зрадниками з середніх віків.
7. ГБ тупий як валінок – і се благодатно для поневаженої ним української нації. А Холодний –поет дасть собі раду і без ГБ – своїма текстами.
ГБ – бездарність і місце йому на духовному смітнику Цукера, де він час до часу містить свої абсолютно нездарні епіґрами.
З Миколою Холодним складніше.
Вірші Миколи Холодного 60-х років я почув у 1989 році на семінарі Мовчана на нараді молодих письмаків у Київі од Віктора Терена, якого сам Холодний у викладі ГБ ставить на одну площину з Нагнибідою. Дарма.
Потім неоднораз мовив з Холодним у Спілці письменників.
Він був метушливим, непевним себе, загнаним звіром, який нікому не був потрібен.
Ніколи не чув його виступів з його віршами.
Ніколи не пив з ним чарки.
Се трагедія великого поета – офіційне невизнання в Україні, покаянка у Макулатурці, поневага усіх – і одсидентів у большевицьких концтаборах, і пересидентів у теплих умовах большевицької реальности.
Що робити з Холодним?
Шерех радить так:
. http://litforum.com.ua/index.php?r=7&a=8228
Так і зробімо, паньство.
Окроме – особисте – Особісте – життя.
Окроме – політичні погляди.
Окроме – уласне творчість.
Головне – не перемішувати гімно з художніми вартощами його великої а самобутньої поезії.
