ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ОГНИЩА. Художній фільм за однойменною повістю Івана Франка. Фільмар Борис Савченко. Сценарій Василя Босовича. Кіностудія імени Олександера Довженка. 1992 рік.

Здається. Роман Балаян може тішитися – українське фільмарство загрузло по самі вуха в українській клясиці. Проте одсутність ориґінальних сценаріїв, які мусять слугувати партитурою майбутніх фільмів (читай -- шедеврів) насторожує.

Але, що маєме – те маєме. Принаймні, насьогодні.

Кілька років тому Борис савченко зняв МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ВАЛЬС за сценарієм Василя Портяка а новелою Ольги Кобилянської. Віль не мав великого резонансу – певне, вийшов понадто меланхолійним. І ось нова робота.

Повість Франка має сильну, майже детективну фабулу. Уласне, то є психольоґічно-кримінальна драма. Фільмар мав чудовий матеріял для створення перш за усе ритму… Але, на жаль. у картині ритм невиразний, якщо не одсутній зовсім. Сценарист Василь Босович виявив недостатній хист у відборі Франкових епізодів. Під час перегляду не можеш звільнитися од одчуття випадковости, необов’язковости багатьох з них. Ло сього додається фільмарський потяг до красивостей – свічка на увесь екран, обов’язково красиві діти… Неумотивований художньо і добір типажів офіцерського зібрання – усі вони якійся підкреслено шаржовані.

Рятує фільм гра акторів.

Чудово справилася зі своєю роллю польська акторка Ганна Дуновська. Підступна, чарівна, сексуальна – се справжня жінка, не надто уродлива, проте досвідчена у мистецтві подати себе.

Анатолій Гостікоєв «рятував» фільм – і се помітно. Чудові дані, талант, але коли не у своїй тарілці, то не допомагає ні талант, ні чудові дані.

Шкода, же Григорій Гладій через московитський путч не зміг знятися у стрічці. Але що жалкувати…

Леґін а Бенюк (Богдан) – добрі актори, проте їх гру у фільмі не назвеш видатною. Так собі, чергова з’ява на екрані кіна.

А ось Ступка… Бог і цар у кождому епізоді, кождому кадрі. Його поява у кадрі приводить у рух усіх а усе. Усе має значення – рух, міміка, слово. Ступка – король імпровізації. «Но», «Евентуально» -- та ще чимало сталих виразів, яких нема у сценарії – їх почерпнув у реальному житті сам актор, бо він справжній мистець, творець художньої реальности…

Про фільм же загалом скажеме – се добрий середній рівень. Якби ми його мали, то мали би українське кіно.

Після прем’єр у будинку літеаруторів, як правило, одбувається обговорення побаченого. З-поміж инших традиційно виступали два нардепи-кінолюбителі – Роман іваничук а Степан Пушик. Іваничук волав про долю українського кіна, нібито од його державницького волання у будинку літературові щойся зміниться. А Пушик.. пушик чомуйся накинувся на одсутнього у залі першого заступника міністера культури Миколу Яковину, котрого звинуватив у розвалі справ на Франківщині, квартирних та инших махінаціях, у бездарности у царині художньої творчости, що не завадило, однак, завершити спіч повідомленням пр те. же Яковина -- його щонайліпший крумпель.

Київський вісник. ч. 58. од 30 березня 1993 року.