«Ля Палісіада» — український фільм 2023 року в жанрі «пострадянський нуар»^[2][3], дебютний повнометражний іронічний детектив режисера Філіпа Сотниченка^[4][5]. Світова прем'єра відбулась 29 січня 2023 року на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі^[6], де фільм отримав нагороду від Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Визнаний найкращим фільмом фестивалю Kino pavasaris у Вільнюсі та отримав приз за найкращу режисуру на кінофестивалі у Сараєво. Українська прем'єра відбулась 12 жовтня 2023 року на «Київському тижні критики». Нагороджений в номінації «Найкращий повнометражний ігровий фільм» — Національною премією кінокритиків «Кіноколо». Отримав дві відзнаки на восьмому фестивалі українського кіно в Польщі (Ukraina! 8. Festiwal Filmowy). Фільм був нагороджений за операторську роботу та визнаний найкращим ігровим фільмом фестивалю. На початку грудня 2023-го став переможцем 41-го Torino Film Festival. Номінований на премію Європейської кіноакадемії в категорії «Відкриття року — приз FIPRESCI». Номінований у 14-ти категоріях на премію «Золота дзиґа». Прокат в Україні з 11 січня 2024 року^[7

Судовий психіатр стикається із заплутаною історією вбивства міліціонера за кілька місяців до підписання протоколу № 6^[8] Європейської конвенції з прав людини, який передбачав відмову від смертної кари^[

Формат Фільм

Категорія Повнометражний ігровий

Жанр ДрамаНеонуар

Виробник Сучасне Українське КіноВіател

Дистриб’ютор Film.ua Distribution

Режисери-постановники Філіп Сотниченко

Сценаристи Аліна ПанасенкоФіліп Сотниченко

Оператори-постановники Володимир Усик

Художники-постановники Маргарита Кулик

Звукорежисери Сергій Авдєєв

Художники з костюмів Володимир Кузнецов (III)

Кастинг директори Алла СамойленкоСергій Горний

Продюсери Валерія СочивецьОлександр ЧубкоГалина Криворчук

Лінійні продюсери Віктор Шевченко

Актори 1-го плану Андрій ЖурбаНовруз ХікметВалерія ОлейниковаОлександр Пархоменко (III)Олена Медведєва-МамчурОлександр МалєєвВасиль Маняк

Актори 2-го плану Степан БарабашСергій ЛузановськийОлександр Мавріц

 Під акомпанемент живого мовлення пиздливого героя, нареченого ментовки, у виконанні Яреми Малащука фільм розпочинається з панорами предметів у кімнаті – запакованих і ні – же одсилає глядача до аналогічної панорами у Тарковського у НОСТАЛЬҐІЇ. Але тут се гучить як пародія, бо у Тарковського низка кінометафор на рівні мислення Керкеґора (один гребінь зі жмутом чупру у Біблії чого вартий) а тут – епоха пост-правди а поц-модерну – вона здрібніла, мізерна, приземлена.

У фільмі багато полірозмов – московитська, англійська, українська -- цілі оркестри розмов. Мовлення у Філіпа завше живе – чи се коломийське мовлення Малащука, чи східняцьке глибогорудне мовлення (ментовка, мама Богдана), чи закарпатська говірка продавця погудок…

Герой Малащука – се балакучий українець, кий скрізь і завше дошукуєтьсяя сути (епізод з татуюваннями, які скрізь навіть т а м. і рука українця доштриґа і т у д а), але українець завше каже неприємну правду у лице – і отримує кулю межи очи. Ментовка сміливо стріляє – її так навчено,і се її світ – тут панують менти.

Похорон мента з виразною ромською музикою – два акордеони, клярнет а людське голосіння  -- се і вербункош, і чардаш, і леутари, і діп форест. Дивовижно гармонійно а художньо вартісно – і знущально доречно. Менти – се ментально ті ж роми – чи вони живі, чи вони мертві.

Реального убивцю мента ми навіч бачимо, але судять до кари на смерть українця Богдана. Бачимо маму його, його молоде життя, повне сили і доброї,світлої краси.

Але ментам необхідна жертва.

Показовим є шістдесятирічний ювілей ментовського єнерала – золота медалька на пупец, йобла а йобалиці ПРАВЛЯЧОГО БИДЛЯЧОГО КЛАСУ. Тут місця українству а людяности не є.

Московитська мова – робоча мова ментів, се їхня червива антиукраїнська ментальність.

Ментовка має нового хоушня, же світить голосрако у камеру (бачимо в іншому місци і зарослу вовною сраку нацмена-слідчого) а потім чеше голою п’ятою голу литку а вона убирає декоративну подушку у напірник, бо попереднього хоушня ( героя Малащука) вона убила за поневагу до декоративної подушки – ширше – за поневагу до ментовського права на Україну як державу.

Сірі будні – тягучі, вони без кольору, вони безрадісні, вони без музики, вони безлюдяні.

Богдан (його грає хто? Я не знаю, а пост-продакшен з сього приводу мовчить) – се українець, який потрапив у ментовські сіті несамохіть, знічев’я – у нього нема нічого спільного з галереєю урків, поданих ментами на оперативній зйомці масового затримання на уркосходці. Але він – українець – і сим приречений.

Закарпатський смаколик – продавець погудок, крам на коліях, паротяг, же мчить не до комуїзму, а десь до Мункача, Чопа чи Буди а Пешта, і крам тра тим часом, на хвилю-другу прибирати, але потім, коли паротяг промчить, людське море злютується знов.

Світла лінія – лінія світла – хлопчика, ментовського, майбути, сина, а мо і онука. Бачимо го – у лежмі, перед камерою, на кону школи, де школота удатно виконує ЧЕРЕПАХА-АХА-АХА. І знову образ, метафора людського моря –тільки у діточому – чистому, світлому – виконанні. Респект фільмареви.

Фінал убиває – як мент убиває Богдана.

Кров заливає простір – так кольори заливають простір у фіналі АНДРІЯ РУБЛЬОВА Тарковського – вода змиває українську кров до виходку.

Усе.

Тут нема війни – але вона присутня.

Українець приречений на смерть.

Він щодня щогодини сам у своїй Богом даній країні (Богдан) змушений ПРАВЛЯЧИМ БИДЛЯЧИМ КЛАСОМ виборювати елементарне – украсну прекрасну (країною крови зроби Україну в собі – як улучно зауважує поет Кухарук).

Як тут не згадати Шевченкове:

Поховайте, та вставайте

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте…

Хуйло може чесно сказати услід за героєм роману Шукшина – Я ПРИЙШОВ ДАТИ ВАМ ВОЛЮ – через смерть усього українського, через знищення усього українського. Здається, москвороті в Україні, які запопадливо лизали Хуйлу а підхуйленятам і спереду, і ззаду, урешті збагнули страшну правду реальности – Хуйло прийшов знищити не тільки усе українське   і усіх носіїв сього, а і усе москвороте в Україні і усіх носіїв сього. Щоби що? Щоби привезти сюди своїх узкіх і забетонувати тут навіки вічні московитську орду.

Хуй тобі, Хуйло.

Фільм Філіпа Сотниченка потверджує се.

Браво, маестро.