Гарківець Дмитро Скочко вирішив стати письмаком.

Що учинив?

Пішов на курси літературні.

По завершенню сів писати.

Став лавреятом СМОЛОСКИПА 2021 року.

Через два роки СМОЛОСКИП Семківа видав неначеб роман.

Назва – чудова. ДО СЛОВА.

Обкладинка – неймовірна. Авторка – Вікторія Дикобраз.

Передмова ще одного гаруканця Олега Коцарєва. Так собі – мурмотіння масного кота, же стався київцем.

У чому проблема автора кардинальна?

Москвороте мислення. Він просто перекладає з московської і думає, же се українська мова – під ранок, погода на вулиці стояла, дзвонила, закінчила, я підняв погляд, трактир, товсту, менш уціліли, хочу бути до становлення,  виключно, самої молодої слідчої, вискочила, більше того, не виключено, чорнила (московитська множина),  висяки, тахту, доставлення, типу, екземпляр, мутний, наручники, на цю сторону, швидку,  порожнював, поклон, прийняли закон,  розмазавши, поміркуй про мої слова, затор, підказати, .

З сим треба щось робити – освоювати словники Грінченка-Яворницького-Кримського, читати Нечуя-Мирного-Квітку-Земляка…

Слід також уникати авторської глупоти – шляХУ Я НЕ ПОБАЧИЛА, Й БУти не могло, ТЕ, ЩО, даХУ Їхній будинок.

Новела перша. КВ.12. Головний герой – Майк Йоґансен, же постає з шуфляди. Ліричний герой го не знає, хоча письмакує, але у жанрі манґи. Йому не до нього. Але одчепитися од Майка не так то легко.

Майстерний романороб зробив би з сієї колізії цілий повноцінний роман: Майк потрапляє у наш час – потім забирає ліричного героя зі собою у 20-і – потім ще щойся неімовірне. Але ні.

Автор обмежився нашим часом – і шухлядою, як машиною часу.

Але варто одзначити дивовижну а рідкісну здатність Дмитра Скочка майстерувати карколомні а несподівані для читача колізії, які диктуються характером героя.

 «Нервувався не знаходячи місця для рук» -- оте не знаходив місця для рук і є стан знервованости – не варто бити у лоб.

Монолог Аліни понадто нагадує шмат з районної ґазети. Чи могла видавчиня так мовити? Безпереч. Проте варто подумати про читача – пощо йому ся жуйка?

«Свіжий осінній вітер обтер моє сп’яніле обличчя».

 Наприкінці новелі – не умер а загинув – се точніше.

Новеля друга. КВ.39.

Ся новеля показує другий талант Дмитра Скочка – майбутнього автора чудових, чительних, багатолюдних а гостросюжетних (адже ж майстер колізії) детективів. Що треба? Знайти героя (свого Меґре) і рухатися.

 «не зрадити своїм амбіціям». Се як? Амбіції мо зреалізувати альбо нє, але зрадити їм – дивакувато.

Новеля третя. КВ.5.

Ліричний герой новелі – москворотий. Москворотости – неумотивованої – не бракує у сій новелі. Пощо? Наші менти -- гаруканські – паїньки (що неправда), а от  московитські – уйобки. Мандри ув орду а успак українізують головного героя. Хуй там. «Нє вєрю» -- як мовив у таких випадках а припадках Станіславскій.

Новеля четверта. КВ 64.

«і, не тамуючи ані кроку, ані думок, ішла уперед, на безбач».

«питався він самого себе» -- ся уже указує же себе питав. Виходить масло масляне.

«усмішка на обличчі Йосипа зблідла».

Цегляний паркан – нонсенс, бо паркан – з дерева, а тут доречним був би  мур.

«жебраки нагадували образи з полотен Брейґеля». Очевіще, же тут доречним був би Ґойа.

П’єса. КВ. 33.

Парафраз на Мину Мазайла Куліша кий ГУрович.

Новеля п’ята. КВ. 7.

 «він став підозрілим» тут варто ужити підозріливим.

Новеля шоста. КВ 20.

Судді конкурсів – журі.

Підсумок: пане  Семків – о, великий директоре Семків – якщо ви маніфестуєте  себе одповідальним за книзь, то хоч змусьте випускову  редакторку Віру Карасьову запомогти мовно а посутньо юному автору.

Підсумок 2 – Скочко чудовий майстер інтриґи а колізії.

Підсумок 3 – Скочко безперечно має талант потенційного автора цікавих а самобутніх детективів.

Дерзай, Узала.