Цензура Іванівна Романюк – директорка бібліотеки імени Лесі Українки , родом зі Смолдера, друга каденція – одвічно засідає у комісії КМДА по виданню книжок. Що вона тямить у літературі? Та нічого не тямить. Але надуває щокіна, же усе читає пристрастно. Йухня. Нічого вона не читає. А от своїх і своє – на шкоду  иншим – не своїм – просуває.

Анатолій Горовий – кавалер ордена Сабодана, скоріше за усе правовірний сексот (товариство Знання, Печерський заповідник, зіц-прідсідатєль у колеґіюмі, який насправді був механізмом виводу гебешних коштів за кордон) – і штатний працівник бібліотеки Цензури Іванівни, її підлеглий.

Вона, будучи у комісії з розподілу коштів усіх київців – нас з вами – виділяє кошти на видання повісти свого співробітника. Каково? Як писав Шевченко  АЙ ДА НАШІ КАВО НЄ НАДУЮТ. Більше того – пані не посоромилася указати себе керівником проєкту а редактором указано теж співробітника бібліотеки Цензури Іванівни  райдужно світлого жашківського селюка Віталічка (як слушно мовить про йОго Вано Крюґер) Білозіра. А видав сю хуєту ніхто инший як теж світло райдужний Іван Степурін. Останнім часом брати Степуріни і їх Самміт-кніґа, же 30 літ поспіль наближала війну Хуйла з Україною, обслуговуючи видавничо рускімір в Україні, отримують левову частку  держзамовлень на видання книжок. Але тут, аби не світити Самміт-кніґу Степурін райдужний творить Товку КРЕАТИВНА АҐЕНЦІЯ АРТІЛЬ. Хи-хи та й годі.

Нещодавно з моїм товаришем чудовим малярем Юрієм Базавлуком забрели до музею Павла Тичини на виставку Андрія Боб’юка, же колись ілюстрував – і добре – повістину Горового З ШАБЛЕЮ У РУЦІ. Боже. Що сталося з Боб’юком? Мабуть, його укусив Горовий.

Горовий маляр – се хіба жарт. Бо те, же репродуковано у книжці ЗОРЯНА – страшна безпросвітна графоманія, несмак, торжество потворности.

У ґеніяльного українського поета Станіслава Вишенського є такий рядок З ДВОХ ДВЕРЕЙ ПУСКАЛИ МЕНЕ У СВІТ, А ВЕРТАТИСЯ МАЮ В ОДНІ.

Ми ще повернемеся до сього вислову і перефразуєме його у достосунку до Горового і Цензури Іванівни.

ЗОРЯНА лежала у пилюці автора тридцять літ і чекала мародерства Цензури Іванівни, яка не має ані совісти, ані такту, ані елементарної людської гідности.

Не знаю, що там редаґував небезталанний але малоосвічений а занепокоєний пінзелем Білозір, але повість вийшла мало читабельною, авторсько глухою, з низкою невідомих жодній мові слів.

Читати ЗОРЯНУ – се гризти шутер. Спробуйте і ви, дорогі київці, се ж за ваші гроші зготовано для вас.

Я не мучитиму поважного чительника повним аналізом твору Горового – пройдемо буквально перших десять сторінок.

Залішанина Горовий спинзив з Лісової Пісні Українки – а чого ж добру пропадати, Леся до суду не потягне.

У сцені сватання чомусь дружба – але сватають свати, дружба – се номенклатура весільна. Молодий може кликати на вісілє з дружбою, але ні сам не вільний сватати (сим займаються майстри сватання), ні дружбу на таке з собою волокти.

У повісти повністю відсутнє повноголосся. Автор глухий до української мови. Начеб вона йому есперанто.

Повно авторської глухоти І ОБІЙСТЯ, ТЕГАРНЯ, ТЕ ЩО, ТА ТОбі, чекаЄ БАТЬКО,   ПО Площині, без поспіХУ І.

Дуже багато штампів.

Книжка узагалі потворна малярством а неохайна у мовному аспекті. Дуже багато граматичних помилок.

Рускомірске мислення дається знати у лексиці:

Дажьбог – Дажбог

Докіль – доколє – допоки

Причет – причт – супровід

А за тим – а затєм – по тому, потім

Труд – мір труд май – праця.

Є просто кумедія – зціпити повіки. Се як? Як зуби?

 Альбо Коростень. У часи волхвів його називали Іскоростень.

Автор мало тямить ріжницю між києм а посохом. А вона є. І то вельми а вельми суттєва.     

Блискавка кілька разів виривається з кия і чомусь не спалює його – якийся, бляха (як би мовив незабутній Андрій Охрімович) городжавелін, не инак.

Так само дивно звучить патос з уст помираючого князя – про державу. Та не мислили князі такою категорією у ті часи.

Се тільки 10 сторінок.

Хто хоче читати повністю – Бог у поміч.

Уластиво кавалер ордену Сабодана сам дав характеристику своєму творові ЖМЕНЯ ГНИЛОЇ ВОДИ. Так би і повість назвав.

А чого?

Щоправда спритний Ваня Степурін друканув тільки 300 примірників. Се майже рукопис. І розтрата коштів київців, бо собівартість такого примірника – захмарно золота.

Щоби завершити мову про ЗОЯРНУ а Горового перефразуєме Вишенського ДВОЄ ГЕЇВ ПУСКАЛИ МЕНЕ У СВІТ А ВЕРТАТИСЯ МАЮ В ПІХВИ.

Ну і про Цензуру Іванівну – ні чести, ні совісти, ні смаку. Нічого.

Київрада має припинити се мародерство під омофором великої Лесі Українки – альбо приберіть ім’я великої поетки з назви бібліотеки, альбо приберіть з бібліотеки Цензуру Іванівну, яка одверто, цинічно, публічно мародерить кошти киїівців. До того ж стати новим директором не проти і Ігор Стамбол (який так улестиво витворив розмову з Цензурою Іванівною у Кризовому центрі, який створений американцями і енгеошниками для недопущення цензури в Україні), і Віталік Білозір (кодло Кості Дорошенка буде щасливе отримати ще один майданчик для розвою), да і сам Горовий не проти померти дирехторьом (його куратору-фармацевту ще одну личку доплюсують на мундурик).

Як мовиться --  Потураєв потурає, а Юрчишин нич не тямить, Проданисі не до того, Старостенко толерує…

Та й таке.

А.

І останнє.

Раджу Цензурі Іванівні свого тупака-авганця записати до своєї ж бібліотеки: хай почитає, що таке БАЙ у Шейкспіра а у словнику Грінченка і до чиєго кордону тікають  рускомірскі щурі.

Йо.