(Зі збірки оповідань «Екзотичні звірі»)

 

I

У приміщенні було людно. На лавах сиділи жінки, діти і старі. На сцені виступали кобзарі. Оленка стояла в кутку і уважно слухала кобзарів.

Аж раптом до приміщення зайшов справжній козак у шароварах, вишиванці та пишному жупані. Серце Оленки відразу почало калатати швидше. Хлопець нагадував Оленці справжнісінького козака, що на машині часу потрапив з доби козацтва у сучасність. Єдине, що його відрізняло від козака, — це відсутність оселедця. На його місці виблискувала лисина. Запримітивши парубка бойовим зором, Оленка одразу подумала, що то був Полежака, бо забула окуляри вдома. Ну, дуже цей молодий чоловік нагадував їй відомого поета, адже Полежака, як відомо, теж лисий.

Вона помітила, що чоловік почав кидати на неї час од часу погляди. Вона теж почала поглядувати на нього. Концерт кобзарів підійшов до кінця — всі  виповзли у внутрішній дворик музею. Оленка дістала цигарки і почала курити. Помітила, що чоловік знову подивився на неї, потягуючи люльку. Потім він відвів погляд занурився у смартфон. Було очевидно відразу, що він хотів якось зав`язати розмову, та не знав, як це зробити. Не надавши цьому особливого значення, Оленка докурила, ще трішки покрутилась і пішла додому ні з чим. Проходячи через кіоск з водою, кавою та наїдками, вона побачила знайому, чемно привіталась. Коло неї стояв той самий парубок, в якого Оленка закохалась з першого погляду!

- це Олена!

- це Павло! - сказала Оленкина подруга Марічка.

- Приємно познайомилась, — посміхнулась Оленка, подумавши про себе, що бажання здійснюються.

- ти на танці не залишаєшся? — спитала Марічка.

- можна, — відповіла Оленка, не довго думаючи.

Дівчата на чолі з козаком пішли у двір музею. Розмова відразу почалась з цікавого:

- А ви знаєте, що мозок жінки на 50 г менше за мозок чоловіка? — спитав чоловік з маленькою лисою головою.

- Зате, жіночий мозок більш концентрований, — не довго думаючи, відповіла Оленка.

- Я це вже чув від тих, у кого мозок менше на 50 г, — самовпевнено заявив козак.

Молодь зайшла за ріг і побачила, як народ танцював під акомпанемент музик. Козак і Оленка стояли і дивились на це видовище. Розмова перейшла у дещо інтимніше русло:

- А ви знаєте Полежаку?

- Так, звісно, знаю. А що є такі, що не знають Полежаку? Насправді дуже доречне питання — коли ви зайшли до музею, я чомусь відразу згадала Полежаку. Останній раз я бачила його на Форумі видавців. Його відшила якась вісімнадцятирічна дівчина. Я б здивувалась, якби вона не була на 25 років молодшою за нього.

- В цьому нічого такого нема. Мої колишній дівчині теж 20.

- А вам скільки?

-Я вже старий, — на вигляд йому було років 30. Це виходить, що і я стара також, який жах! — було подумала про себе Оленка.

Після цього із фразою “Ходім танцювати!” Павло поволік Оленку танцювати.

 

II

Коли Оленка прийшла додому, вона відразу попросила інстаграм цього дивака у своєї подруги. Чимось запав у душу Олені цей дивний лисий чоловічок з цікавим почуттям гумору. Одразу, не витрачаючи часу, зайшла на його профіль в інсті і, не довго вагаючись, відразу написала йому перше, що спало на думку:

- Прикольно, що ти загадав про Полєжаку, бо я про нього подумала! Хто з нас тєлєпат?)))

- Я загубив капелюх з фольги.

- А навіщо капелюх?

- На голову, щоб уникнути читання чужих думок, — відповів козак.

- Пхахаха) зроби мені капелюх з фольги і подаруй!!)))

- Для цього треба фольга

і голова

і божевільні думки

- Опа)) у мене є голова, якщо ти не помітив)))

- Отже, проблема лише у фользі!

- А думок божевільних хватає. Якщо ти зробиш мені капелюх, їх буде куди складати....Аахаха, у мене вдома є фольга! Не повіриш — для запікання!

- Звучить, як натяк...знати б на що...

- Натяк на те, що ти зробиш мені капелюх ^^

- Ніколи ще не робив капелюхи з фольги, але навряд це складно!

- Все буває вперше))

- Крім сексуального досвіду у парубків, у нас не буває першої дівчини, одразу друга, перша з іншого міста, ви її не знаєте!

 

 

Пройшло хвилин п’ять і Павло знову написав Оленці:

- Значить, я подивився як робити капелюх, виглядає нескладно!

- Ахаха, ну всьо! :)

- Треба лише додати у нього математичний парадокс!

- Тепер будеш моїм персональним капелюшником бггг

- Божевільним капелюшником?

- Звісно) Я тільки з такими і спілкуюсь)

- Добренько. Отже, з вас фольга, а з мене божевілля.....

 

Наступного разу, коли Павло Олені написав, вона вирішила спитати, коли вони перейдуть на “ти”, на що козак їй відповів — коли вона приготує йому борщ. Оленка сприйняла це за жарт. Але потім вона сказала, що може пригостити його ролами, оскільки любить готувати роли і цікавиться японською культурою, хоча борщ вона теж вміє. Він був не проти.

Проте не бажаючи аж занадто поспішати, Олена вирішила запропонувати перший раз зустрітись на каві, хоча було очевидно, що їх тягне одне до одного, неначе магнітом. І в якийсь момент вона навіть було подумала, що ось воно нарешті — цей чарівний збіг обставин, який в народі називається “кохання з першого погляду”!

 

III

Хлопець і дівчина зустрілись на пероні станції метро Майдан. Коли вони привітались, Оленка щось йому розказувала. А потім помітила, що він геть її не слухав, а замість цього мастив свої вуса якоюсь гидотою. Він був настільки зайнятий своєю неповторною персоною, що йому діла не було до того, що вона там патякала своїм маленький ротом.

Вони пішли в «Бочку». За сусіднім столиком сиділа шумна компанія і голосно сміялась. А Павло, пустивши важку артилерію в хід, почав вихвалятись перед Оленкою, чим тільки можна. Проте, й Оленка не відставала від нього за рівнем дотепності:

- У мене було 39 жінок, — потягуючи люльку,  з гордістю заявив Павло.

- Я сьогодні була на «Першій каві» в «Купідоні» і там сьогодні була імпровізація. Я написала сьогодні такий вірш! Хочете, зачитаю?

- Звісно, - у передчутті сказав Павло.

 

Оленка дістала з сумочки пом’ятий папірець і зачитала вірш, нашкрябаний незрозумілим почерком:

 

Прутень

 

у тебе прутень золотий

сіяє й манить усіх мух навколо

вони бажають ним поласувати

наче медом

і щохвилини всотувати його щедрість

але насправді прутень твій

давно зносився

став пом`ятим і іржавим

тож якщо муха яка сяде на твій ***

вона одразу здохне від розчарування

 

Боячись, що Павло ще сприйме це все на свій рахунок, додала:

- Ви тільки не подумайте, що це про вас!

- Я і не подумав, — буркнув Павло, але в очах Павла читалась якась розгубленість.

Настав час розраховуватись за напої і Павло дістав з наплічника мідну коробочку з-під льодяників, в якій зберігав купюри та мідяки.

Оленка побачивши цю всю картину, не на жарт здивувалась, і вирішила спитати:

- А чому ви носите гроші в коробочці з-під цукерок?

-  Як чому?! Ніколи не бачили, як в метро підходять, прикладають апарати і всі гроші з картки знімаються?

На такий вагомий аргумент Оленці протиставити було нічого.

 

Павло розрахувався за напої і пара вирішила прогулятись вечірнім Хрещатиком. Біля ще тодішньої станції метро «Площа Льва Толстого» гівнарі затято бринькали на гітарі «Пєрємєн трєбуют наши сєрдца...».

Не знайшовши більш затишного місця, пара зайшла у Мак на Золотих. Павло обрав чомусь місце біля вбиральні. Павло спитав, що Оленка хоче замовити, і тицьнув пальцем на моніторі замовлень. Оленка хотіла розрахуватись сама за себе, та Павло все включив в одне замовлення. Не дивлячись на те, що Павло і Оленка познайомились на традиційних танцях, вони були дві протилежності — Павло був адептом традиційних цінностей та парадигм патріархального суспільства, де чоловік платить за жінку, Оленка ж притримувалась протилежних поглядів, бо була феміністкою. Через протилежність поглядів на стосунки та роль жінки в стосунках та суспільстві в цілому напруга  між хлопцем та дівчиною постійно зростала.

Павло довго не міг відкрити соус, і тому довелось дістати свого фірмового ножа. 

Витягнувши з кишені великого стилізованого під добу козацтва ножа, Павло сказав:

- Кажуть, що чоловіки  з маленьким прутнем компенсують це великими предметами!

- Ви не схожий на чоловіка з маленьким достоїством! — Оленка, не розгубившись, відповіла, а про себе подумала: «Щось не схожий він на чоловіка з маленьким прутнем. Для цього він занадто самозакоханий та пихатий!”

 

IV

 

Наступного разу їм не вдалось зустрітись, оскільки Павла викликали на роботу знімати акцію протесту, що відбувалась під маєтком Медведчука. Представники праворадикальних і націоналістичних сил вимагали ув`язнення Медведчука замість домашнього арешту через підозру в державній зраді і  фінансуванні тероризму. Їх зустріч не відбулась, через що Оленка сильно засмутилась, сприйнявши це на свій власний рахунок. Дівчина ніколи б не подумала, що  державний зрадник Медведчук стане на заваді до їх палкого кохання.

 

V

 

Через день Оленка написала Павлові в телеграм:

- А в тебе взагалі жінки були? Може ти незайманий?

- Так, звісно. Кажуть, що якщо до 30 років зберегти незайманість, то можна стати чаклуном!

- Так, чула про таке...

- У вас є шовкові простирадла?

- Ні, шовкових нема, на жаль, але є звичайні...

- Я беру таксі, — сказав, як відрізав, Павло.

Через пів години Павло був вже у Оленки вдома. Хлопець та дівчина сіли вечеряти. Оленка приготувала запечену скумбрію і салат.

Павло приніс з собою пляшку іспанського червоного «Horisontal» та сир з пліснявою, як замовляла Оленка. Павло вирішив продемонструвати Оленці свої кулінарні здібності. І коли хлопець порізав сир на мілкі шматочки, а потім перевернув дошку, щоб одним махом струсити сир на тарілку, в нього нічого не вийшло, оскільки сир прилип до дошки.

 

Оленка поділилась з Павлом своїм секретом:

- Я вмію передбачати майбутнє!

- Ти знаєш, що відьом насправді не спалювали у Середньовіччі, а вішали!?

 

 

 

Хлопець вирішив перевірити Оленчині надприродні здібності і придумав  квест — заховав руку за диван таким чином, щоб Оленка не могла бачити його руки і викинув кілька пальців, щоб дівчина вгадала кількість викинутих пальців. Так він повторював тричі — тричі Оленка помилилась. Відьма з дівчини була нікудишня, тож інквізицію можна було на деякий час відстрочити, — зробив висновок Павло.

Коли пара перемістилась з кухні у спальню, почалось найцікавіше. Присівши на диван, згадавши, що у Павла було до неї вже 39 жінок, Оленка сказала:

- Після сорока душа потрапляє до раю!

- А ти б хотіла мати дітей? — несподівано запитав хлопець, а потім відразу кинув зверхнє, —  а хоча, якщо до цього часу в тебе нема дітей, то напевно, ні!

- Просто ще не знайшла того, від кого хотіла б мати дітей, — не розгубилась Оленка.

 

Павло виявився витривалим і пристрасним коханцем. Він хотів повністю домінувати над дівчиною — і йому це вдалося. Не зважаючи на свої консервативні погляди, Павло був не зовсім консервативним коханцем, а  точніше — зовсім не консервативним. Пара встигла спробувати різноманітні пози, враховуючи нестандартні та оригінальні, такі як 69 та “лінива наїзниця”. Під час виконання останньої Оленці навіть вдалося у пориві пристрасті дати хлопцеві ляпаса. Чи сподобалось це хлопцеві — це велике питання, а от Оленка схоже була задоволена.

Коли вони припинили кохатися і зробили перерву, тому що обидва втомились, Павло оголений підійшов до дзеркала, взявши у руки свій келих вина і сказав до свого відображення у дзеркалі:

- А я такий гарний з цим бокалом в цьому дзеркалі! — потім хлопець повернувся до Оленки, посміхаючись.

Оленці не залишалось нічого, окрім як дивитись на нього з витріщеними очима. З одного боку її заводила така самовпевненість хлопця, з іншого боку — її це надзвичайно дратувало. Про себе вона подумала: «Ну, і кретин!»

Але найцікавіше було ще попереду. Одразу після самолюбування у дзеркалі, Павло відразу заявив дівчині:

- Ви, ліваки, всі даєте, а я не з тих, хто буде чекати!

На цьому моновистава одного актора закінчилась. Після цього він знову стрибнув у ліжко і продовжив глибоко пірнати у її тіло, з кожним поштовхом все більше і більше наближаючи маленький вибух в середині її тіла.

 

 

VІ

А пів-року потому вибухи були справжні. Розпочалась повномасштабна війна. Напередодні війни в ніч з 23 на 24 лютого Павло подзвонив Оленці:

- Привіт! Мені треба десь переночувати, бо я застряг в Києві! — сказав Павло.

- Приїжджай до мене!А ти зараз десь працюєш? — поцікавилась Оленка.

- Ні, але ще трохи і піду працювати жигало!

- Мені здається, що твої розумові здібності дозволяють більше...

- Розумові так, але мої інші здібності не відстають.

 

Через 10 хвилин він написав на viber, бо насправді, це був єдиний месенджер, де він ще не встиг забанити надокучливу Оленку, яка засипала його  десятками повідомлень на день з моменту, коли Павло її кинув після бурхливо проведеної ночі разом. Було по дванадцятій:

- Я не встигну дійти до метро.

- Бери таксі! —  не довго думаючи, написала Оленка.

- Я не встигну дійти до місця, де можна замовити таксі, мій телефон сідає.

- Бери таксі і приїзди, я відшкодую таксі.

- Це дуже шляхетно з твого боку!

Проте Павло так і не приїхав. А на ранок написав: «Вибач! Телефон розрядився». Оленка подзвонила йому на вайбер:

- Ти знаєш, що сьогодні бомбили Харків і Луцьк? Я в шоці! А ти будеш захищати?

- Шо, вже пора? — пожартував Павло.

- Мені страшно!

- Не бійся!

- Чому ти вчора не приїхав?

- У мене розрядився телефон.

- Приїжджай зараз!

- Я вже не в Києві.

Коли розмова скінчилась, і Оленка же хотіла класти слухавку, на тому боці почулась російськомовна щелепа:

- А с кєм ета ти разгаварівал?