Владімір Ґусєв написав а по багатому видав роман про декабриста Міхаїла Луніна ЛЕҐЕНДА ПРО СИНЬОГО ҐУСАРА. Роман цікавий, але там більше самохизування своїм стилем письма самого автора, аніж героя. Є такі автори. Такий собі московитський Штефко Процюк, кий про кого би не писав – усе про себе а про свої комплекси.

Письмо автора побудоване на гомосексуальній естетиці, проте, не зрозуміло, чи се він такий, чи і його герой теж : «вийшли двоє сяючих офіцерів, же, поза сумнівом, пам’ятали, же вони штивні а красиві юнаки», «недбало-безустидно – чоловік при чоловіках – підтягуючи білі кавалерійські рейтузи», «і передчуття оповідок у чоловічому колі», «генерала, котрий заборонив кавалергардам купатися, аби не порушувати одчуття пристойности», «і мовчки осміхнувся на думку про образу юначків», «не вільно, мамзелько, гратися чоловічими  серцями», «милі юначки», «замріяно мовив жіночний, молодий (…) Оже», «Лунін вабив Оже своєю мужністю», «самому Луніну не зовсім до уподоби сі напівжіночні залипухи до його то тих, то инших юначків, же завше чогось там од його очікували», «чоловікові, особливо жіночого кшталту, уластиво прагнути підкорити те, же вільне», « --Мої почуття складні; але, в усякому разі, розрада – не те, чого вони потребують. – Мені вас бракуватиме. – Зате не устигнете розчаруватися – осміхнувся Лунін».

У романі є цікаві вирази; «у співбутлевих леґендах», «ведмеді витриваліші за собак», «знуджено осміхаючись», «одповідав сухим запитанням», «та схвилила і ся хвилина»

У романі море штивних пейзажів а міських ландшафтів: «палеве сонце соковито висвічувало сірі а блакитні стіни рівних будинків. Нєва була синьо-золотою і неначеб тяжко-задумливою», «вікно було завішане огрузлою портьєрою»,

Є і розкіш інтелектуальної праці у вигляді гри живого розуму: «Дехто мусить мовити, а не тільки думати, аби по тому розпочати і діяти», «саме тому, же я зараз у сумнівах, завтра буду особливо твердим», «роблячи щось, я маю одчувати, же се зараз одповідає моєму одчуттю істини», «Ви маєте рацію у частковостях, але ви почуйте ціле», «се він мовить. Хай спочатку прочитає а потім уже мовить»

Герої роману сумніваються у Московії: «Та чи Европа ми узагалі?» але і тверезо дивляться на Европу: «утомлена з розуму Европа»

Природу творчости Ґусєв передає у процесі творення Луніним роману ЛЖЕДМИТРІЙ французькою мовою – і се дух мислі: «як поступово одриваєсь од земного а приземленого, летить, живе дух, думка», «він писав, потім одчував, же мисль, сила, життя одходять з кінчика пера», «опанування форми»

Є у романі улучні сентенції: «завше краще мовити зайве, аніж мовити про ріжне», «була б улада, закони знайдуться», «довжина літ неоднакова у ріжні епохи людського життя», «мудрий не словами а почуттям», «думаючи про переворот, не думай про инше, инакше -- гибіль».

Про віру у воскресіння: «довести неможливо, треба вірити», «віру неможливо довести, нею можна тільки надихнути».

Іван Сухиня як українська стихія панує над Луніним. Зустріч на каторзі, згуки, одгуки, одлуння, знаменита фраза істинного українця-сорцепоклонника  І У СИБІРУ Є СОНЦЕ.

На тлі Сухині Лунін блякне а розчиняєсь.

Чи варто перекладати українською роман Владіміра Ґусєва?

Ні, не варто.

Се чисто московитська історія – їм і полишімо її.