by Роман Кухарук за мотивами повісти Анатолія  Афанасьєва

Лицедії: 

Іван Сухиня, декабрист; 

Степан Сухиня, брат; 

Євонил – контрабандист через Прут; 

Марівора, циганка.

Дія перша 

Ява перша.

Серце б’є. 

Бій. 

Б’ють гармати. 

Здоймає догори землю, трупи. 

Серце б’є. 

Іван Сухиня кидається у байрак. 

Шурхіт снігом. Тікає пріч.

Серце б’є.

Ява друга.

Кішінеу. Кімната. Бідна обстава. 

Серце б’є. 

Два серця.

Степан. Ти?

Іван. Привіт, брате.

Степан. Ледве-м тебе упізнав.

Іван. Та я сам себе ледве упізнаю.

Степан. Сідай. Поїш.

Іван. А потім?

Степан. Мушу тебе замельдувати.

Іван. Чого?

Степан. Бо я чиновник, людина підневільна.

Іван. Добре. Завтра замельдуєш. Як я піду.

Степан мовчить. 

Мовчалечки вечеряють. 

Степан гасить свічку. 

Засинають.

Іван спохоплюється. 

Стоїть над братом. 

Два серця б’ють. 

Перекладає зброю а ніж з-під подушки у кишені піджака. 

Хрестить брата. 

Нечутно іде. 

Одне серце лишається тут. 

Инше б’є наоддалеки.

Дія друга.

Ява перша.

Берег Прута. Вода несе кригу. Летить. Чаляпають крижні. Кричать мартини. Верба набирається брости. 

Серце б’є.

Євонил. (вихоплюється з човна). Буна зіуа, домнулє.

Іван. Навіки Богу слава. Що там?

Євонил. Чобака готова.

Іван.Скільки?

Євонил. Тисячі дві.

Іван. На заудаток. Чекай у коршмі.

Євонил. Айно. (Припинає чобаку – човна -- ланцем до корча верби. Вода вирує, крутить чобаку, рве). Футу скізде. (припинає ще на оден ланц. Іде).

Іван. Мей, Євоне.

Євонил. Пофтім?

Іван. І пом’яни мене.

Євонил. Живого не поминаю.

Іван. А я живий?

Пішов.

Іван довго курить, дивиться на воду, гладить вербу, цілує, розтирає брость у долонях, удихає на повні груди,  лізе у чобаку. 

Сідає. 

Бере у руки весло. 

Думає. 

Співає: «ніч яка місячна зоряна ясная тихо по морю човен пливе…»

Ява друга. 

Марівора. Мей, красунче. Погадаю.

Іван. І?

Марівора. Ручку позолоти.

Іван. Хо-ста.

Марівора ступає у човен. 

Навстоячки – він і вона. 

Кладе їй золотий перстень на долоню. Марівора зразу го пхає межи циці.

Іван. Ого. І?

Марівора. (бере долоню го у свою, «читає», жахаєсь). Дім казенний тебе чекає. Каторга. І поразка.І…

Іван. Смерть? (вона уніміла) Од чого? (вона поправляє му на шиї легенький шалик) Ага. (вона тікає пріч. Човен начерає води з Прута). І пом’яни мене… (обертаєсь, мовить: як дожию – і пріч, мерщій а мерщій пріч).

Ява третя. 

Степан. Брате.

Іван. Ти?

Степан. Ось пашпорт, гроші. Євонил перемчить чобаков тебе на той бік – на турецький. Там -- свобода.

Іван. Свобода без чести?

Степан. Без чого?

Іван. Без чести а гідности , брате.

Степан мовчить, стоїть ні у сих, ні у тих. 

Вітер рве у нього з рук папери. 

Гроші механічно пхає до кишені.

Іван виходить з чобаки. 

Гладить вербу. Кидає у воду Прута зброю а ніж. 

Розтирає цигарку у долонях. 

Серце б’є.

Іван. Бувай, брате. (цілує тричі). І пом’яни мене. (іде).

Коло будки стоїть вартовий. 

Серце б’є.

Київ, січень 2022.

А по мові -- передмова, як мовив Тарас Шевченко.

У пору, коли я уперше захворів постаттю українського героя Івана Сухині, Максим Курочкін одкрив у Київі ТЕАТР ДРАМАТУРҐІВ а оголосив конкурс драматурґічних етюдів. Вимога -- дві сторінки тексту.

Сухиня був під руками -- і я написав.

Рік чекав рішенця.

Очевіще, же чекати годі -- тому оприлюднюю.

sapienti sat

на портреті -- Іван Сухиня