Коли бродиш книжковим ринком на Почайні, надибаєш оногди цікаві речі.

Саме такою річчю – одкровенням для мене – став ЩОДЕННИК видатного українського маляра Аполлона Мокрицького.

Мокрицький народився 10 серпня 1810 року у Пирятині у родині збіднілої шляхти. Тато – Микола син Олексія (1776-1834) –  почмейстер, титулярний радник. Мама – Уляна Данилівна – любила малярство а художнє рукоділля.

Брат  Олександер – лікар. Брат Петро – військовий.

1818 року юнака оддають до Полтавського будинку виховання бідних дворян.

Незабаром Мокрицький учиться у гімназії вищих наук, засновану у Ніжині на кошти покійного канцлера графа Олександера Безбородька – найкраща вища школа на цілу Московію. Чи не пора нам оддати належне фундатору а повернути ім’я його дітищу?

Директорує там Василь Кукольник. Його сини Нестор,  Платон а Павло стають відомими ув імперській столиці.

Чи не усі випускники Ніжина творять українську мафію у Пєтєрбурґє.

Мокрицький учиться ув українця Олекси Венеціанова. За сприяння українця (з Пирятина) Василя Григоровича учиться а товчеться  ув Академії художеств, де поступає у клас Карла Брюллова. З Брюлловим має довірливі – особливі – стосунки, аж до  неудалої женячки метра (жона прожогом утікає од Карла і се приносить йому значні проблеми аж до Третього управління на чолі з Бенкендорфом).

До ЩОДЕННИКА Аполлона Мокрицького удало підібрано портретну галерею: автопортрет Мокрицького, автопортрет Венеціанова, портрет Гребінки  Мокрицького (які очі чорні, яка неймовірна енерґетика автора світового гіта ОЧІ ЧОРНІ), портрет пані  Пузіно Мокрицького, несподіваний Гоголь на портреті 1834 року  роботи Венеціанова, портрет Родіона Лукомського      Шевченка, подвійний портрет Венеціанових роботи Венеціанова, портрет Михайла Дементія (діточа безпоросередність дорослого чоловіка – через очі) Тиранова, портрет Василя Григоровича (маєстатний а ґрунтовний голова української коза-ностри) роботи Скотті, портрет Плетньова 1836 року (постать, лице, перстень) Тиранова, автопортрет 1848 року Брюллова, його ж портрет Нестора Кукольника 1836 року (розумний, стильний, з циліндром у руці на тлі цікавого – небесного -- пейзажу), портрет удатного музИки Кудінова 1836 року роботи Скотті, потрет Норева 1836 року (дівоча безпосередність, ніжність, зібраність а радість буття) того ж Скотті,     портрет Якова Яненка (одухотворений, спокійний, світозарний лик) 1841 року Брюллова, портрет Федора Толстого (світла рука притримує шубейку, накинуту на фрак, мудре а світле лице) Зарянка, потрет Теребенева (діточість у зрілости) та колективний портрет натурників Тараса, Єфрема, Микити а Маркіяна (обидва твори –1836 рік) Скотті, портрет Платона Кукольника 1837 року(зовсім инший характер як у Нестора)   Брюллова, портрет Струґовщикова 1848 року (романтично-поетичний) Брюллова, портрет Моніґетті 1840 року (теж романтишно) Брюллова, портрет дружини з мальвами 1853 року Мокрицького,

Мокрицький вариться ув українському бульйоні ув імперській столиці, подекуди оддушуючись удома у рідному Пирятині.

Ось тільки деякі імена пєтєрбурґскіх українців: Петро а Павло Ґалаґани, Петро де Бальмен а його сини Яків а Сергій, Родіон Лукомський, Помпей Маґеровський, Василь Богданович, Семен Шержинський, Олександер Казадаєв, Олексій Тиранов, Лавр Плахов, Микола Гоголь-Яновський, Олександер Данилевський, Іван Халчинський,   Антон Лагода, Олександер, Василь а Іван Маркевичі, Іван Дементій, Олексій, Андрій а Петро Кандиби, Семен Гаєвський, Нестор Кукольник, Андрій Краєвський, Іван Данилевський, Микола а Василь Прокоповичі, Тимофій а Іван Пащенки, Дмитро Селецький, Григорій а Василь Тарновські, Михайло Глинка, Іван Сошенко, Тарас Шевченко, Іван Симановський, Віктор Трипільський, Єґор Гудима, Аполлон, Микола  а Евген Гребінки, Іван Зайцев, Сергій Зарянко, Стефан Римаренко, Пилип Будко, Тимофій Ґрановський, Михайло Вишневецький, Олександер Никитенко,   Олексій Оленин, Дмитро Тарасов,  Іван Булич, Микола Греч, Олексій Кольцов, Осип Петров, Михайло Козловський, Іван Маслов, Іван Мартос, Яків Яненко, Олександер Бащуцький, Володимир Даль, Петро Заболотський, Микола Білоус, Микола Путята, Михайло Остроградський, Петро Гудима, Іван Буяльський, Василь Штернберґ, Іван Гайвазовський, Андрій а Микола  Пашки, Модест Резвой, брати Гербаневські, Андрій Ухтомський, Микола Григорович, Микола Новицький, Микола Свічка, Михайло Деларю, Андрій Лодій, Олександер Струґовщиков, Андрій Бородин, Петро Петровський, Михайло Вієльгорський, Михайло Орлай, Микола Білозерський, Володимир Соколовський, Василь Жуковський. Не диво, що у такому духовному бульйоні виросли а розквітли таланти українських духовидців Гребінки, Гоголя-Яновського а Шевченка.     Потрапивши в українську стихію починали працювати на українську націю Алєксандер Пушкін а Карл Брюллов.

Крутяться у сему колі і зрадники декабристів – Елькін а Ростовцев – але вони – о яке диво – не українці.

Мокрицький мусить заради заробітку давати уроки а писати портрети.

Мокрицький мріє про Італію (і їде самотуж туди) а про добротну старість у Пирятині, де хоче одкрити художню школу. Зі школою не виходить. Помер у Москві.

Українство пробивається навіть проз ворожу мову: столичок, покої. балакали, промучила, особливо, цигарку,

У стилі а розмислах автора чимало свіжости, радости буття, прикрощів через злигодні а неурівноваженість характеру Брюллова.

Щоденник Мокрицького показує нам силу української нації – працює горизонталь: ніжинські однокашники, земляки, куми, друзі, друзі друзів, друзі друзів друзів.

Саме тому було можливим українське повстання у Василькові (три дні вільної од московитської кормиги Республіки на чолі з українцями Сергієм Муравйовим-Апостолом а Іваном Сухинею).

Українська мафія у Пєтєрбурґє прокинула до життя у Харкові Квітку, Боровиковського, Щоголева, у Київі – Крило-Методівське братство (Шевченко, Куліш, Білозерський, Гулак, Навроцький, Костомаров). Перегодом сей український бульйон уможливив Пєтєрбурґскую ПРОСВІТУ на чолі з невтомними Олександером Лотоцьким а Петром Стебницьким. У Петербурзі розгортають свою діяльність Грушевський, Доманицький, Петлюра. Саме там видає ОСНОВУ а має друкарню Пантелеймон Куліш.

З сього українського бульйону і постала УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА у 1917 році а одновилася у 1991.

Що маєме чинити?

Повертати – твір за твором, постать за постаттю з московитського полону – з орди – своє, українське.

Є проблеми з Короленком, Ахматовою, Катаївим. Є питання до спадщини Паустовського.

Але усих инших – пора вертати домів.