Займаючись працею над постаттю великого українського революціонера а істинного героя нації Івана Сухині перелопачую усе доступне про сей період часу а про основних дійових осіб.

Серед них осібно виділяєсь нащадок гетьмана Данила Апостола – дворянин, підполковник Чернігівського полку, герой війни 1812 року, декабрист Сергій Муравйов-Апостол.

Троє братів – Матвій, Сергій, Іполит, їх тато – дипломат а сенатор, їх друзі а вороги – постають у повісти Натана Ейдельмана АПОСТОЛ СЕРГІЙ. Автор має добрий стиль, нестандартне мислення і великий художній талант – розмислу а домислу. Се добре видно на шматі якбитології – переконливо, трясця го матері. Але се не було. Але могло би бути – зауважує Ейдельман.

Автор, як добрий історик, уписує життєпис свого героя у широкий контекст європейської історії, що увиразнює а опосутнює образ головного героя.

Цитата з Ґракха Бабефа («Прощайте назавше. Я поринаю у сон чесної людини») проектує а проґнозує коротке життя а недостойну героя смерть у жорстокій Московитській імперії, де честь – гріх, а любов до свободи а справедливости – злочин.

Починається оповідь з тата трьох декабристів – Івана Муравйова, же мав маєток в Україні од роду Апостолів – поряд з маєтком відомого поета Василя Капніста.

Іван Матвійович при дворі мав статус дивака – «живе більше трьох літ із жоною а досі ї любе».

Ейдельман слушно зауважує українство великого Чеха (якого слід уживати без московитського ов): «десь там в (українському – Р.К.) степу ночують чехівські герої».

Далі іде оповідь про рід Данила Апостола як союзника Пєтра Пєрвоґо, а отже – одступника од Мазепи. Муравйов отримав з рук первого брата Михайла Апостола маєток а доважок до прізвища Муравйов – Апостол. Михайло був справжнім сином української стихії неспокійної крови: прогнав жону з двору, умикнув иншу жону од живого мужа. А перша го жона смиренно пішла у монастир.

Так Муравйови набули Хомутець – своє родинне гніздо в Україні.

«Бричка – щонайкраще місце для філософа».

«істина а благо поєднуються родинними узами тільки у красі». Ґеорґ Ґеґель.

Сусідує Апостолам з Муравйових не тільки поет Капніст, а і покровитель двох письмаків – Василя Яновського а його сина Миколи – Дмитро Трощинський.

Платон Зубов – «Кат подекуди теж буває чемним».

«Одчуваю себе нещасним у товаристві таких людей, котрих не волів би мати коло себе і у якости пахолків». Алєксандер Пєрвий (батькоубивця, цар, переможець Наполеона, гомосексуал а відступник од трону – цілком вірогідна легенда, викладена Даниїлом Андрєєвим у духовидчій книзі ТРОЯНДА СВІТУ). Ейдемльман слушно визначає стан мислення а одчувань себе на троні царем як двоєдушшя.

«Народ, же любе завсіди переміну, не спостигав її наслідків», «ув одну мить перемінити мільйони умів – справа, на яку спроможні хіба тільки боги». Український канцлер московської гімперії  Олександер Безбородько.

Історія комедії Капніста ЯБЕДА  -- при Павлі на троні – поучительна а красномовна.

Випадок Павло – п’яний ахфіцер на чатах, же вимагає од царя дотримувати статуту – респект обом. Се і є основа будь-якої мудрої демократії – гра за правилами а не з правилами.

«ненудюще царювання».

«розпачні слова».

Карамзін про Павєла: «син Єкатєріни карав на горло без провини, нагороджував без заслуг, одняв устид у кари на горло,од нагороди -- приємність».

Канцлер Безбородько – істинний українець, людина чести, же має свою людську а національну гідність – одмовив цареви слугувати свашкою у любовних ад’юльтерах Павєла. Пізніше инший українець Іван Сухиня у Білій Церкві одмовить хтивому синові Павла – і не піде до йОго ув полюбовники-адьютанти.

Іван Муравйов-Апостол спостиг дипломатичне одкровення – у Відни легше спізнати пєтєрбурґські плітки доукола двору, як у самому Пєтєрбурґє.

Іван Матвійович має другий шлюб – а у тім шлюбі ще троє дітей – сина а дві доньки.

Він живе у Хомутцях у маленькому фліґельку, бо по смерти Михайла Даниловича Апостола істинні спадкоємці спалили маєток а винищили чудовну липову алею. Теж ще ті українські пристрасти у стилі Нечуя.

«Громадянське суспільство має складатися з громадян. Закони повинні мати своїх виконавців». Фьодор Ґєрман.

Українець єнерал Леонтій Гурко.

Про свободу: «я люблю тільки ту свободу, ку жаден тиран не зможе у мене одняти». Ніколай Карамзін. «Мені, уластиво, нічого не треба. мені і свобода без потреби, бо я і у кайданах буду вільним». Петро Каховський.

«тато кличе в епікури, життя спосилає у демократи».

«жить у надії, умерти у гімні». Сергій Муравйов-Апостол.

Петро Капніст – теж тип моцного українця, як і його брат Василь. А живе він у Трубайлах.

«бійся гніву доброї людини».

Лінія дружби (любови?) Сергія Муравйова-Апостола а Михайла Бєстужева- Рюміна дивна сучасникам, але не дивна нам, сьогоднішнім а толерантним. Петро Пестель дає точну а вичерпну характеристику сьому феномену: «вони складають одну людину». Се иншими словами передає жарт з комедії Шейкспіра: «вони складають звіра о двох спинах». Тобто тут грубо кажучи – одна людина з двома хуями. Ся лінія чимраз а чимдалі поглиблюється – і словами, і діями. Вони пройшли довгий шлях разом – коли познайомилися, Сергієві було 24 а Михайлові – 17. Померли ув один день і поховані (закопані без чести а поваги) разом.

Повторенням – блідим одлунням сеї великої братньої історії  чоловіколюбства стануть стосунки а добровільна смерть Іполита Муравйова-Апостола а барона Соловйова. Перед смертю вони обмінялися пістолями – з них і самозгубилися.

Іван Муравойв-Апостол одрікся од синів а утік за кордон. Прожив, як і син Матвій, довготривале життя епікурейця, аж так, же один жабоїдський мемуариста з подивом зауважив – «пощо він ще живий?»

Могутня постать Івана Сухині – се істинно українська стихія. Він скрізЬ. Він діє, мовить, надихає, се людина чести а гідности, мужній, вартісний, світлий і непоборний ворогом.

Пів книжки Ейдельман присвячує скрупульозному розгляду востатних днів п’яти мучеників.

Респект.

І тут випливає образ ще одного українця – отця Мисловського. Дуже складна а неоднозначна постать.

«Весело сміяла ніч». Микола Гоголь-Яновський.

Ще один українець – єнерал-лейтенант Сулима.

Українська триденна республіка вільних людей у Василькові. Се не так уже і мало. Душею а рушійною силою сеї республіки був Іван Сухиня – рішучий, виважений (захист сім’ї єнерала-ворога од тупої солдатні) а твердий у своїй ідейній несхитности. Се був абсолютний українець. А у Сергієві билися навкулачки Муравйов з Апостолом. У Сухині сім ран і вони дають про себе знати. Але не зупиняють його дій. «Муравйова нестрим Сухині обтяжує» -- пише Ейдельман.

Історія Трухіна – зі пляшкою рому.

«Я, мо, учинив дурню, але підлости -- ні». Поручник Бистрицький.

Матвій Муравйов-Апостол – «приречений на життя».

Ще спотворені московитським ов українські прізвища – Пихач, Глух.

Чудова повість про силу українського духу, талановито написана Натаном Ейдельманом.

Варто перекласти а запустити в український обіг.