Не бачу дивовини у тому, що літератори звертаються у своїх писаннях до оспівування рідних місць. Потреба душі. Особливо це є актуальним нині, коли рашистські загарбники намагаються заперечити українську ідентичність. Ще треба врахувати потужне руйнівне дихання глобалізаційних процесів. Правда, на це письменницьке явище не можна дивитися однозначно. Бо існує, принаймні, два аспекти. З одного боку стала очевидною практика винесення у заголовки друків ознак ріднизни, як це маємо у виданнях «Південний Схід» Павла Вольвача, «Космацький узір» Василя Герасим’юка, «Коломия» Мирослава Лазарука… (На цей нюанси звертають увагу, незважаючи на те, що у книгах маємо твори без географічної прив’язки). Певні ознаки сув’язні художності та документалістини існують також у «Степівщині» Олеся Волі, «Лук’янівці» Бориса Гуменюка, «Бузі» Ігоря Павлюка.
Та є ще один напрямок літературної творчості. Маю на увазі те, що літератори повністю віддаються краєзнавчому описуванню. На цей шлях ступив і Юрій Заєць з Великого Раківця ця на Кременеччині, який недавно прийшов до читачів з двома книгами цього типу. Це – «Великий Раковець» і «Лицар свободи Борис Козубський»,які недавно вийшли у Новограді-Волинському на Житомирщині. Ці видання цікаві по-своєму. Якщо перше всебічно розповідає про історію населеного пункту, в якому автор народився і живе, то друге – виклад біографії людини, життя котрої пов’язане з селом. У обох випадках йдеться, зокрема, про достовірність фактажу, оскільки існують посилання на існуючий документальний масив.
Це - загальникові висновковування. Варто, мабуть, конкретизувати ці міркування. І почну з висловлення думок про книгу, в якій описано історію рідного села. (І не думаю, що це захцянкою рецензента, оскільки на основі цього видання стала зрозумілою орієнтація сільського дослідника на всебічність у розкритті теми).
Відштовхнуся хоча б від такого. В багатьох подібних виданнях побутують географічно-природничі характеристики місцевості. Але, на жаль, нерідко траплялося так, що тут переважала певна загальник овість описувань без посилання на суто місцеву конкретику. Саме такі думки з’являються, коли читаю згадку про два лелечі гнізда в селі. Йдемо далі. В краєзнавстві давно існує думка, що історію того чи іншого населеного пункту слід відраховувати з часу першої письмової згадки про нього. Зрозуміло, що це є правильним з наукової точки зору. Але… Поселення виникло не саме собою. Адже місцина, де воно з’явилось, вже мало свою історію. Це очевидно добре розумію і Юрій Заєць. Бо в розділах «Найдавніші часи» «Київська Русь» та «Литва» пан Юрій детально описує те, що відбувалось у ті часи. Не приховуватиму, що частина видаленої інформації є знаною, через що не надто зацікавлює читальників, котрі цікавляться краєзнавчими виданнями. Та однозначність висновку, як мені здається, тут не може бути. Вже хоча б тому, що велику роль відіграє оригінальність викладу фактажу, що в багатьох випадках вирізняє це видання. Істотно доповнюють такий нюанси згадки про друки різних дослідників. Але в даному випадку маємо неоднозначність. Якщо, скажімо, відомо про висловлювання Геродота, В.Ключевського, то цього не скажеш про «Золоті луги» Аль-Масуді, чи листи польського короля Владислава Локотека.
До речі, про малозначність історичних джерел думається і тоді, коли читаєш згадки про краківського скарбника Олександра Вельвейовського. У багатьох виданнях існують посилання на часопис «Київська старина». Але чи не вперше процитовано фрагмент зі статті «Волинська революція». Дихають новизною і уривки з щоденника Миколи Дікарева – брата дружини знаменитого уродженця села Бориса Козубського. Заслуговують похвали і цитати з газети «Громадянин», яка у 1918 році виходила у Житомирі. (Нагадаю, що у той час належав до землі Волинської і це поліське місто було її центром).
Чимало уваги автором приділено життю села у часи панської Польщі, зосібна радує наголос на діях сільської Просвіти. Приємно також, що не залишилася поза увагою постать Бориса Козубського – відомого громадського діяча, який так багато зробив для пробудження національної свідомості краян.
Закономірно, що детально описано непрості будні раків чан під «совітами» та повстанську боротьбу. Бо такою є історія рідного народу. Не заперечуватиму того, що дещо не стало для мене відкриттям, бо й раніше читав про це. Та цікавинки все ж існують. Це зокрема стосується згадок про грудневе повстання 1939 року. Про долю похідної групи ОУН, до якої належав Ігор Шубський – чоловік уродженки села Галини Козубської, яка теж належала до націоналістичного підпілля. Ще слід, очевидно, мовити про таке. В поле зору автора потрапило і життя села після проголошення незалежності України. На багатьох сторінках книги йдеться про діяльність церкви, освіти, медицини, торгівлі, пошти та культури. Втішно також, що краєзнавець веде мову про обряди та звичаї, народних майстрів і відомих людей села, де опирається на конкретику.
Впевнений в тому, що поціновувачів краєзнавства зацікавить і книга «Лицар свободи Борис Козубський». І насамперед тому, що під її обкладинкою чи не вперше зібрано матеріали про знаного діяча українства. (Гадкую, що потреба у цьому назріла давно, бо книга «Від Львова до тайги» Олега Козубського, яка вийшла у 2007-му році не могла задовольнити попиту, та й не всі нині відомі матеріали у ній було враховано.
Мені зосібно потішило те, що Юрій Заєць цитує спогади Василя Олексюка з його книги «Залозецький край», який після Другої світової війни був однокамерником Бориса Козубського у слідчій тюрмі КДБ у Тернополі. Згадую про них з двох причин. По-перше, згадуване мною видання чомусь залишилося поза увагою тих, хто цікавиться історією минувшини, хоч там існує чимало цікавих фактів. По-друге, маю певні підстави говорити про особистісний момент. Адже Василь Олексюк – мій далекий родич і тому не можу залишити на околиці уваги цей факт. …Коли говорити про ці та інші факти з обох видань, то безперечно можна висновковувати про їхню потрібність. Очевидно, що можуть існувати і претензії до обох видань. Скільки людей – стільки й думок. Але це зовсім не применшує потрібності книг у бухоплинні буднів.
Заєць Ю. «Великий Раковець: історико-краєзнавчий нарис. - Новоград-Волинський: Новоград. 2021. 460 с. Заєць Ю. «Лицар свободи. Борис Козубський, - Житомир: Новоград. 2021, - 92 с.
