Віталій Колодій народився 19 січня 1939 року у місті Первомайську Миколаївської области.

Закінчив Одеський нафтовий технікум, а потім --  філологічний факультет Чернівецького державного університету.

Працював у ґазетах РАДЯНСЬКА БУКОВИНА, ЧОРНОМОРСЬКА КОМУНА, головним редактором видинавництва МАЯК ув Одесі.

Помер у Чернівцях 29 березня 2016 року. Похований на Гадилові.

Він народився у місті, яке може похвалитися рідністю для письмака Миколи Вінґрановського а маляра Андрія Антонюка.

Він учився разом з Тарасом Мельничуком.

Ми познайомилися з Колодієм напровесні 1981 року у Чернівецькій філії Спілки письменників на Гребінки 17 – зараз там пустка. Він узяв у роботу мої твори а запросив мене на засідання Обласного літературного об’єднання при газеті МОЛОДИЙ БУКОВИНЕЦЬ. У вересни того ж року з легкої руки Віталія Колодія я отримав дебют у літературі – першу свою публікацію РОСА НА ПРОМЕНЯХ.

Сам Колодій прийшов у літературу за рік до мого народження  маленькою книжечкою поезій ЗАЖИНКИ (Ужгород, КАРПАТИ, 1967).

Тут він виклав своє ВІРУЮ так: «Хочу, аби у моїх віршах завжди жило зачудування світом, аби вчувався у них людський поступ і цвіли роси, народжувані вічним пробудженням землі». Треба віддати йому належне, від свого креда він ніколи ані раз не відступився.

Він – поет тихий але лірик вельми тонкий.

ВЕЧІР: «і спадає під вечірні кроки моїх дум розсіяна роса…».

СПОГАД ПРО МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО. «Під хорошу твою, під зажурену зірку…» Тема давньоукраїнської Руси починається тут – у фіналі сього вірша: образ України як Ярославни.

ВСЕ ТАК ЗВИЧАЙНО… «Пахне мак».

СЛОВ’ЯНСЬКА ПІСНЯ буде продовжена перегодом у чудовій драматичній поемі, яка у свою чергу перетече у триптих. «Кров-любов мою росою розіллють», «Чорноцвітно розхиталася пітьма».

ПРОВЕСІНЬ. «І спливло над серцем сто віків», «А меі було і світу мало, Гріло щось, бентежило, цвіло І за мить у темряві щезало. Я стояв спокійно при вікні І дивив на айстри вечорові. Може все наснилося мені І нема ніякої любови?»

ХАТА – просто маленький ліричний шедевр.

БОЯН – тема  Руси як частини історії України. «русичі в одчаї (…) розтирають губи молочаєм», «Він іде від натовпу крізь бурю, У степи на перехрестя стрічні. І лягає тінь його похмура На могили й на дороги вічні».

ЗУСТРІЧ –  неймовірно вартісний вірш. Життя веселе а смерть імлава.

ДО МЕНЕ ЙДУТЬ…  «Мій теплий хліб, і руки, і вуста». Запросини квітів на чай.

ГНІВ ЯРОСЛАВНИ. Неймовірно вартісний вірш. «Вечір хмелем вився при столові. І слова, розпарені від млости Падали у келихи медові», «До гостец з холодною свічею  Тихо вийшла, стала край порога. – Ярославно! – мовив князь до неї, -- Покажи нам воїна мойого. Всі звелись і рушили по залу. Глянула навкруг вона в тривозі, Зі стіни поволи меч здійняла І поклала перед ними на порозі.  Стали раптом свічі пригасати. Князь здригнувся. Гості заніміли… Зі склепінь дивилась богоматір І ховала сина в хмарах білих».

ДАВНЯ ПРИТЧА. 1. ВТЕЧА. «Бігли за нею дзвіниці, гукали – вернися! Крики, руки, голоси бігли… За нею! Розступилася річка , блиснула різко, і зосталося все за водою». 3. БЛУДНИЦЯ. «ГОДІ СВОЄЇ ХАТИ В СІНЯХ ЧУЖИХ ШУКАТИ», «Ось тобі літепло, ноги помий», «ти віруєш твердо а щиро. Та для нас ти чужинка, же хоче зректися жаданої віри. Студені у нас закони». У сім циклі – сюжетне мислення новельного кшталту. «Холодні світи навколо. Затерпли дерева голі. Так зимно а в грудях – спека. Далека дорога, далека».

Низка шедеврів: КАЛИНА, ВЕЧІРНЄ КУПАННЯ, БІЛЯ КРИНИЦІ, ЗИМОВІ ЕЛЕГІЇ. «І слід століть лежить за мною».

Сонетослов Віталія Колодія: «Сонет не мерзне у морозах часу», «Простіть мене, як увійду я раптом До храму сонця з каганцем убогим», «Зоревиді яблука рум’яні».

Редактором першої книжки колодія був чудовий поет Петро Скунць.

Друга книжка поезій Колодія СЛОВ’ЯНСЬКА ДУМА побачила світ в Ужгороді у видавництві КАРПАТИ у 1969 році теж за редакторства Петра Скунця.

СПАСИБІ ВАМ -- ЗА СПОВІДАННЯ чудова версета, виконана верлібром. Зірчини у значенні хрестини. Благодатна розмова з мамою.

Ще один поетичний шедевр автора ЛЕЛЕЧЕНЯ.

Ще одна версета ЛИСТ ДО ХУДОЖНИЦІ.

І ще один шедевр – РАНОК.

І ще одна версета, але на сей раз новельного кшталту – Я СЬОГОДНІ – ПРО ДИВАКІВ…

ПРОЩАННЯ. «думкують соняхи в безвітря», «сміховиська».

ЗАСВІТ НА РУСИ – драматична поема. Неймовірно вартісна а наснажена українською історією Руси.

Наступна збірка поета  СЕРПЕНЬ А ПТИЦІ виходить уже ув одеському МАЯКУ 1973 року.

Дуже багато передруків з попередніх двох збірок.

ТРИ ПЕРЕСПІВИ З ЙОНА ҐЕОРГІЦЕ. «Немов моря міста прозоро-сині Зринають з мене і летять зі мною», «І знову дощ», «Все ллється ллязь, слідиться слизь . Любове, спиш? Скажи – вже спиш? Чи крізь заблукані дощі Під краплю сонця ти спішиш?»

Драматична поема ДИСПУТ. «Воістину достойна праця, Коли її цінують вороги», «Слова – як ніч. Жахлива ніч… Вони вгорі. Пощо котити камінь, якщо на нас він упаде?», «Звестися в рівень з вікнами і сонце собою заступити на віки», «плаче моє серце».

1978 року у МАЯКУ В Олесі виходить драматична поема ПІВНІЧНИЙ ИРІЙ.

1982 року ув Ужгороді у видавництві КАРПАТИ виходить нова збірка поезій автора ЗОРЯНЕ ДЕРЕВО.

ВИЗНАННЯ – карбований як у Бажана. Про мертве а живе.

МОТИВ ОТЧОГО САДУ. «Ведуть в засаджені городи Мене чиїсь грузькі сліди», «Я озирнувся: вітер стих. Щось поміж вітами змайнуло – І літо одійшло в минуле Переступом слідів грузьких»,«І нами зерна проростуть».

Новела НЕОПАЛИМА ВИСОТА. «Я не скимів», «у білий бунт акацій».

ЛІТО. «У краплі витекла зима. В листок зелений крапля збігла… Поглянь – а вже й листка нема».

РОСА ОСІННЬОГО РАНКУ. «ворон (…) як слово, же впало бесіді не в лад».

ПРИЙШЛИ В ОСІННІЙ ДЕНЬ ДОЩІ. «Прийшли в осінній день дощі, О ні, не струмені холодні, Що мчать з небесної безодні На спраглу твердь земній душі, А сей легкий нечутний шум…», «І серце стукає до тебе Тремтінням гілки на дощі».

ПТАШКА ЛІТА. «Чули ви, як тужить бук зимою?»

ЯСЕН – чудовий вірш.

Новела ЗА ОБРІЄМ ЛІТА. «І почув я здалеку, з глибин, Впевнений а трохи різкуватий Так давно знайомий голос. Він! (…) Враз він збувся легкости своєї».

ВІНОК СОНЕТІВ З ВОЛОДМИМИРА СОЛОУХІНА.

ЙОМУ ВЕЛОСЬ НЕДОБРЕ – про поета. Неймовірно сміливо, художньо сильно а психологічно точно.

Збірка ПТАХИ НА ВІТРАХ побачила світ 1983 року у Київі у видавництві РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК.

Вінок сонетів КАРПАТИ.

Драматична поема СКРИПКА ФЕДЬКОВИЧА.

ПОГЛЯД ЗА ВИДИМУ ГРАНЬ. Ужгород, КАРПАТИ, 1986.

Новела МАТИ.

Вінок сонетів КАРПАТИ. «у глибинній тишині», «долоні кам’яні», «Скажіть мені, скажіть мені, скажіть, Мислителі з вулканними серцями», «Хтось від своїх тікав у темний ліс».

МЕРЕЖИВО ДОЩОВИХ КРАПЕЛЬ – мініатюри де білим віршем, а де й у риму. Чудовий а світлий спомин про Володимира Бабляка. «Метелик народжений тільки на один день», «як пахне ніч…» Спомин про Павла Тичину. «Ступив у бран чекання», «Птахи ховаються за обрій. А обрій – за мою сльозу».

У 1989 році до ювілею автора у Київі а ув Ужгороді вийшли дві книжки Віталія Колодія ЗА ОБРІЄМ ЛІТА (Київ, ДНІПРО, 1989) та ВЕСІРНІЙ СНІГ (Ужгород, КАРПАТИ, 1989).

Вибране містить краще, на думку автора а видавців, з попередніх книжок та драматичні поеми ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ а ПІВНІЧНИЙ ВИРІЙ.

А ужгородське видання – прозу поета.

Вона цікава а самобутня. Шкода тільки, же не друкувалася учасно у тлустих а тонких літературних часописах і не увійшла – знову ж таки – учасно до усеукраїнського обігу малої прози.

Незалежна Україна розв’язала міх можливостей для Віталія Колодія і він зумів видати чимало своїх книжок так, як сам хотів – без цензури, стриму а внутрішнього цензора.

І се прекрасно.