Давно чув-єм про сю книжку достославного Василя Доманицького, але усе ніяк руки не доходили у Київі. Дійшли – у Чернівцях. Порпався-єм у каталозі книгозбірні Аркадія Жуковського, же покоїться у неспокоях – у покоях наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імени Юрія Федьковича -- та й найшов. Повна назва така: ПРО БУКОВИНУ ТА ЖИТТЯ БУКОВИНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ. Написав Василь Доманицький. Видало товариство ПРОСВІТА у Київі, засноване у пам’ять Тараса Шевченка. Рік видання – 1910.

Доманицький написав сю свою річ у Закопанім, де лікувався од сухот.

Його завданням було показати Полудневій Україні ще один український край, же тимчасово перебуває ув австрійській окупації.

Але талант письмака, скрупульозність редактора а точність у слові а факті газетяра од Бога дає нам неумирущий твір, кий і сьогодні читається як одверте одкровення.

Стація Новоселиця – як кордонний вододіл поміж Австрійською а московитською імперіями, кі розділили окупаційним кордоном соборну вартісно зриму Україну.

Угорщину звано Семигородом.

Автор називає буковинські ріки: Прут, Дністер, Серет, Черемош, Сучава, Молдова, Бистриця. Далі – Дунай а Чорне море.

Найбільше місто – Чернівці, знане з 1408 року.

Далі Доманицький дає коротку характеристику инших міст Буковини – Кіцмань, Вижниця (уже тоді має школу з виробництва сувенірів), Серет, Садиґура (осідок знаного у гасидському світі цадека), Сучава (мощі Івана Сучавського).

Згадує автор і вагомі а знані села: Радівці – конярство, Кимполунґ, Дора Ватра – сірчані курорти.

Правлячу клясу у Буковині на той час складали – ополячені вірмени, жиди а волохи.

У сільськогосподарському виробництві процвітали курудзи а цукрові бураки.

Монополію на сади а садовину у продаж тримали старовіри-липовани. Вони не їли м’яса. Мали мережу маґазинів з продажу садовини. Липовани: Біла Криниця, Каменка, Клімкауци, Драґомірна, Ступа.

У Буковині було четверо  мадярських поселень.

Якобени давали залізну руду а вугля.

Кочиця – сіль.

Словацькі колонії спольщилися.

Цигани переважно були добрими музиками. Особливо ними славилося село Глинниця.

Митрополит Володимир (Василь Репта) – походженням українець, душею – волох. Монастирі: Сучавиця, Путня, Драґомирня. Ув університеті був богословський факультет.

«Поляне – люде ворушкі».

Руське князівство зі столицею у Берладі (тепер Румунія).

Правління Ярослава Осмомисла.

«Лісова горбовина».

Короткочасна мікродержава – ШИПИНСЬКА ЗЕМЛЯ.

Татари панували у Буковині 100 літ.

Штефан чел Маре правив Молдовою (а Буковиною у її складі) 50 літ: 1457-1504.

«За круля Ольбрахта вигинула шляхта».

Панування Туреччини – занепад.

«У Молдові не було добрих шкіл, які би кохалися у науці».

За сприяння молдовських ґосподарів а маґнатів у Львові зведено церкву Успіння пресвятої Богородиці – тому її ще називають волоською.

Реформаторська діяльність Петра Могили.

Кріпаками були переважно татари а цигани.

За 500 рублів мо було купити ціле село.

Шляхта од селян ріжнилася одним – ґонором.

Більшість священиків не уміли писати.

Василь Доманицький відзначає позитивну ролю Австрії. Він також наголошує на автохтонности буковинських українців. Волохи прийшли пізніше – з Семигорода.

Австрія прилучила Галичину 1772 року. Буковину --  року 1775.

Попівський бунт – 200 священиків у Чернівцях досягли своєї мети.

Спротив під проводом Лук’яна Кобилиці.

Волохи вельми прагли відлучити Буковину од Галичини. Се сталося 1849 року. 1860 року – запрацював крайовий сойм, відбулися инші реформи.

Письмаки у Буковині: Гаврило Продан, Василь Ферлієвич, Василь Продан, брати Воробкевичі, Юрій Федькович, Ольга Кобилянська, Євгенія Ярошинська. Автор зауважує, же остання померла молодою.

1875 – рік заснування щоденної україномовної газети БУКОВИНА (номінальний редактор – Юрій Федькович, реальний – Омелян Попович). Потім ґазету редагували Василь Сімович а Осип Маковей.

Петро Гелич – ґазда з Топорівців як приклад свідомого українця.

Згадує Доманицький і Степана Смаль-Стоцького.

Писано твір про Буковину а буковинських українців у березні 1909 року у Закопанім.

Текст чудовий. Стиль – бездоганний. І – нич не застаріло.

Пора перевидавати.