Ми так паношимеся собою, же ми моц а моц, же ми Европа, просунуті, файні, креативні а tei netate. Можливо, се так і є у сфері банкінґу (ПРИВАТ24), цифровізації (ДІЯ), лоґістики (НОВА ПОШТА), але аж ніяк не у сфері серіалів.

Серіяльна індустрія у нас пережила кількаро етапів.

1. Бразильський. ПРОСТО МАРІЯ, РАБИНЯ ІЗАУРА. Се був початок.
2. Московитський москворотий. Менти, бандюки, пошласть, хуйло скрізь.
3.  Турецький. Український дубляж. Дебільний сюжет. Такі ж діалоги.
4. Український москворотий. Країна без ознак держави. Невідкладна допомога з написом AMBULANS. Суд без ознак держави. Держави не є.

Що буде після перемоги?

Не тямлю.

Але дивлюся, що у сій сфері робиться у світі.

Усі країни самостверджуються через фільми а серіяли.

Таїланд не вийняток.

А де се?

Ув Азії, панове.

Там море серіялів, режисерів, акторів – цілий свій світ.

Мова – тайська.

Звичаї – тайські.

Усе цифрізовано.

Щось американізовано.

І є глибина.

От візьмімо одну з дорам (по нашім то би звучало драма, очевіще). ТОМУ, ЩО МИ РАЗОМ і продовження – ТОМУ ЩО МИ ( УСЕ ЩЕ) РАЗОМ режисера Вірачіта Тгонтіла за романом а сценарієм Джітті Рейн.

Сюжет простий як двері: хлопчик-дівчинка Таїн, же любить дівчат (як він думає) потрапляє у тарапати з «воздухателем» одвертим ґеєм Ґріном і шукає поратунку. Оскільки дівчата не спроможні запомогти, шукає фіктивного хлопця.

Таїн має свій гурт підтримки – друзі.

Його обрАнець – мажор а зірка універу, музика а футболіст Сарават. Він неприступний, злий, закритий. Але крок за кроком розкривається. Розкривається і Таїн.

І тут починає працювати гемія. І музика. І психологія. І життя.

Уражає дивовижне поєднання древньої тайської культури: повитання, молитовне звернення, кухня, називання перед іменем хлопців і дівчат ПІ (щось на кшталт пане-пані, як я зрозумів).

У фільмі багато цифрових тегнологій – герої фактично живуть у телефонах, ґаджетах, соцмережах.

У фільмі багато американських стандартів – особливо, що стосуєсь старшої школи    а вишу.

У фільмі чудові діалоги: лапідарні, меткі, психологічно достовірні навіть у деталях.

У фільмі нема порива.

У фільмі є два характери: Таїн (його грає   · Він Метавін Опатйемкатчон ) – романтичний, ліричний, хлопчик-дівчинка, безпорадний у дії, але могутній у переживаннях -- і Сарават (його грає  Брайт Вачіравіт Чіваарі ) – дівчинка-хлопчик (замкнутий, упевнений у собі, брутальний, глибокий, вартісний, зірка, але замкнута на собі і у собі).

Сюжет першої – основної – частини стрімкий, але жорстко сеґментований. Глядач спочатку бачить події очима Таїна, а потім Саравата. При чому Сарават позірно незворушний а спокійний, насправді – ні. Ми бачимо го метушливим а неспокійним.

Вони стрічаються на концерті гурту СКРАБ – реальний ба навіть леґендарний гурт у Таїланді – але не знайомляться. Сарават закохався з першого погляду у посмішку незнайомця і цілий рік цілеспрямовано шукає го. Самозакоханий Таїн його навіть не помітив.

Але Бог парує. Навіть у такий для когось неприродний спосіб.

Для Брайта се не перша роля у кіні, а у музиці він зух чи не з десяти літ. Для Віна се – дебют. Але вони узаємодоповнюють один одного, розкривають і розкриваються, дають глядачеві важливі істини de profundis, і не тільки для десяти відсотків людства, а для усіх, хто здатен любити.

У фільмі багато реклями, ніхто не палить, забагато нетрадиційних пар (5 до одної), проте се самобутнє, вартісне а цікаве художнє кінополотно.

Чи можливе се в Україні?

Я не про першосюжетну фабулу, а про стиль, розкутість, діалоги, потужних акторів, мову, звичаї, модерність буття.

Усе залежить від нас, панове українці а українки.

Пора знімати а дивитися серіяли з нами а для нас, чути а утверждати свою мову, свою  культуру, свою музику – усе, що творить нас самобутніми а вартісними на сій землі.

Сподіваюсь, же так буде уже після перемоги.