Як добре ми  жили. У небі

Співали жайвори, гули

Не літаки – джмелі. Далебі,

Не було свисту куль, коли

Щасливі діти йшли до школи,

Не було вибухів гармат,

Не було мертвих тіл довкола,

Не біснувався автомат,

Солодка лилась баркарола.

Не було так, що спиш вночі

Й зі страхом ранок дожидаєш,

Від раю у думках ключі

В підвалі мокрому ховаєш.

Заснувши в гуркоті гармат,

Душа блукає полем бою,

Рахує вибухи гранат,

В молитві бій веде з юрбою.

Прокинувшись, не знаєш де

Себе загублено шукати,

Чи серце б'ється? Чи живе?

Немає в кого запитати.

Волосся іній льодяний

Сріблить, пече мороз по тілі,

В думках снується, чи живий?

Безмежна темінь, як в могилі.

Протухла сирість, пара йде,

Повітря вдих, а видих важчий,

Неначе в трансі хтось веде

Твій дух свобідний не пропащий.

Нестерпний голод нутро рве,

Пекельна спрага тіло сушить,

Здається згине все живе,

Сльоза тече і в грудях душить.

Осколками рясна земля,

Тіла лежать а небо плаче,

В крові затягнута рілля

І чорний ворон грізно кряче.

Мале дитя і батько з ним,

Промінчик сонця серце крає,

Снарядом бішеним і злим

Усе на клоччя розриває.

Зібравши тільце те мале,

На штик лопати прикопали,

Снаряди рвуться, все живе

В землі глибоко поховали.

Закривши очі бачиш рай,

Відкривши смерть і шлях тернистий,

Здаля ти чуєш, не вмирай,

В молитвах рідних дух пречистий.

Який веде Тебе туди,

Де не стріляють автомати,

Де просто глибоко вдихни,

Де не дадуть Тобі страждати.

Страждати, гинути в крові,

Яка по венах протікає,

Облишивши усі жалі,

Іди туди, де хтось чекає.

Чекає сина батько там,

А матір дочку дожидає,

Чекають діти своїх мам,

В життя молитва повертає.

Десяте березня, війна...

Той день у пам'яті назавжди,

Довкола  смерть така  щільна,

Що вже немає більше правди.

Горіти в пеклі ворогам,

Що землю мирну кров'ю вмили,

Глибокий буде їхній шрам,

Бо з нами Бог і Божі сили!

Колоною втікали ми,

Від смерті вибухів проклятих,

Тримали небо нам сини

Від орків підлих і заклятих.

Колона йшла...Молитви шлях

Нас вів крізь кулі і снаряди,

Тягнувся з нами смерті страх,

І залпом били їхні ґради.

Тіла невинних душ кругом,

Орда машини зрешетила,

Заснули мирні вічним сном,

Ворожа куля їх згубила.

А жити всі хотіли так,

Радіти кожному світанку,

Та в небі мирному літак,

Прошив їм чорну вишиванку.

Настане час і се мине,

Війна піде у темінь ночі,

Не буде спокою ніде

У ворога за мирних очі.

Невинних тих дітей, жінок,

Які благали не стріляти,

Ворожих бісових думок,

Нічим уже не приховати.

Колона стала, їх війська

Машини грізно оглядали,

У лоні страху мить важка,

Ми в Господа життя благали.

Я бачив смерті погляд там,

Який дивився прямо ввічі,

Я був зі смертю сам на сам,

Життя мого горіли свічі.

Я бачив пекло, жах війни,

Я бачив небо кров'ю вмите,

Я бачив, як ішли сини

І серце мами горем вбите.

Я бачив сльози тих дітей,

Які тремтіли всі від страху,

Я бачив рештки тих людей,

Не мож забути того жаху.

Господь провів мене крізь все,

Те горе мертвих тіл довкола,

Нарід Вкраїни Він спасе,

Ми там, де ми --  у себе вдома!

І знову зацвітуть сади,

Блакитне небо мирним стане,

В достатку заживемо ми,

А жах війни мов лід розтане.