1971 року у видавництві МОЛОДЬ побачила світ книжка Юрія Калуґіна (він же Йойл Ароновіч Клуґман) ДЕКАБРИСТИ НА УКРАЇНІ, перекладена з москворотого рукописма Валентином Кузьменком. Се, звичайно, була інерція хрущовської відлиги, ку ув акурат під 1970 рік було ґвалтовно припинено брежнєвським режимом.
Разом з тим видавати подібну книзь, коли новітні декабристи – але уже українські – пішли по етапу до новітніх Сибіряк, було неабиякою коромолою. Та ще й автор підкреслює козацьке коріння Івана Сухині та Сергія Муравйова-Апостола.
Цікаві сентенції («своя земля і у пригорщі мила», «добрих намірів не приховують», «обставини визначать час», «на Бога зважай, а рук не складай»), гарні вислови а словенята («у хаті порожнісінько, хоч покотись», «підвечеряв», «вайлакуватий», «режициди» -- себто цареубивці), вельми штивні образи («клятва на мечі», «весна золотила дахи», «за вікном казилася заметіль»).
Та найголовніше у книжці – слова (переважно пустопорожні, патосні, одірвані од життя), ідеї (живучі бо вартісні) а люди сильних характерів – декабристи та їх опоненти, а також зрадники.
Цікавим є не тільки слово у самому тексті а і післяслово – у біографіях героїв. Вони ріжні але пожитечні:
Українець Яків Андрієвич. Прожив 39 літ. Помер у засланні у Вєрхнєудінську.
Князь Олександер Барятинський. Прожив 46 літ.
Гаврило Батєньков. Прожив 70 літ, 20 з яких відсидів у Петропавловській фортеці ув одиночці. Згодом – на засланні у Томську.
Письмак Олександер Бестужев-Марлінскій. Прожив 40 літ. Убитий у бою на Кавказі.
Михайло Бестужев. Прожив 71 рік. На поселенні був у Селенґінську.
Микола Бестужев, перший історіоґраф московитської фльоти. Прожив 64 роки. Помер на поселенні у Селенґінську.
Михайло Бестужев-Рюмін. Прожив 23 роки. Повішений.
Володимир Бечаснов. Прожив 57 літ. Помер у селі Смоленщина поблизу Іркутска.
Українець Петро Борисов – з Боромлі. Прожив 54 роки. Ботанік. Зібрав гербарій сибірської флори. Помер на поселенні у місті Разводній під Іркутськом.
Українець Андрій Борисов – з Боромлі. Прожив 56 літ. Збожеволів. У день смерти рідного брата повісився.
Українець Олександер Бошняк. Зрадник, провокатор. Прожив 35 літ. Херсонський поміщик. Убієнний.
Федір Вадковський. Композитор. Прожив 44 роки. Був на поселенні в Оєку.
Пшек Іван Вітт. Прожив 69 літ. Ставленик Аракчєєва. У 1831 році після придушення польського повстання був призначений польським ґубєрнатором.
Українець іван Горбачевський. Прожив 69 літ. Помер а похований у Петровському заводі.
Василь Давидов. Прожив 63 роки. Помер у Красноярську, де був на поселенні після каторги.
Петро Каховський. Прожив 29 літ. Повішений.
Олександер Корнілович. Прожив 34 роки. Каторга. Петропавловська фортеця. Кавказ. Помер там.
Микола Крюков. Прожив 54 роки. Помер у Мінусінську.
Українець Володимир Лихарєв. Прожив 40 літ. Рядовим на Кавказ, де і загинув.
Микола Лорер. Прожив 78 літ. Майор. Залишив ЗАПИСКИ ДЕКАБРИСТА. Рядовим на Кавказ. 1947 пішов у запас прапорщиком.
Юліян Люблінський. Прожив 78 літ. Помер на поселенні у Сибіру.
Українець капітан Майборода. Зрадник. Переведено го у гвардію, але там з ним ніхто не хотів мати справи. Пішов дочасно у відставку.
Українець Олександер Мозалевський. Прожив 51 рік.
Микита Муравйов. Прожив 47 літ. Ідеолог правого крила декабризму. Помер на каторзі.
Артамон Муравйов. Прожив 52 роки. Полковник. Помер на поселенні у раз водній біля Іркутска.
Українець Сергій Муравйов-Апостол. Прожив 30 літ. Повішений.
Українець Матвій Муравйов-Апостол. Прожив 73 роки. Кару відбував у Вілюйську, потім – у Ялуторівську.
Євген Оболенський. Прожив 69 літ, з них 20 – каторги. 1839 року вийшов на поселення.
Михайло Орлов. Прожив 44 роки. Зять Миколи Раєвского. Від каторги порятував рідний брат Олександер, же брав активну участь у придушенні декабризму.
Павло Пестель. Прожив 33 роки. Повішений.
Олександер Пестов. Прожив 31 рік. Похований у Петровському заводі, де відбував каторгу.
Іван Повелло-Швейковський. Полковник. Прожив 55 літ. Помер на поселенні у Курґані.
Йосип Поджіо. Прожив 56 літ. Помер ув Іркутську.
Олександер Поджіо. Прожив 75 літ. Помер на поселенні ув Усть-Кудимську.
Володимир Раєвський. Поет. Прожив 77 літ. Засланий до Сибіру. Його уважають першим декабристом.
Кіндрат Рилєєв. Поет. Прожив 31 рік. Повішений.
Українець Петро Свистунов. Прожив 84 роки. З них – 15 каторги, далі на поселенні.
Веніамін Соловйов. Прожив 65 літ. Полишив спомини про Івана Сухиню.
Михайло Спиридов. Майор. Прожив 58 літ. Каторга. Поселення у Красноярську.
Українець Іван Сухиня. Прожив 31 рік. Повісився.
Василь Тизенґаузен. Полковник. Прожив 76 літ. 1853 року дозволили повернутися до сім’ї.
Сергій Трубецкой. Полковник. Прожив 70 літ. Дожив до амністії 1856 року а повернувся домів.
Олексій Тютчєв. Капітан. Прожив 56 літ. Каторга. Поселення.
Михайло Фонвізін. Генерал-майор. Прожив 66 літ. 1853 року дозволили повернутися домів.
Андрій Фурман. Капітан. Прожив 40 літ. Збожеволів. Помер у Сибіру.
Іван Шервуд. Унтер-офіцер Українського полку. Перший доноситель на декабристів. Прожив 69 літ. Отримав титул Вєрний. Го називали Сквєрний. Пішов у відставку у чині підполковника.
Барон Володимир Штейнґель. Прожив 79 літ. 15 літ каторги. Поселення.
Князь Дмитро Щепин-Ростовський. Прожив 61 рік. Каторга, поселення.
Олексій Юшковський. Генерал-інтендант. Прожив 58 літ. Каторга, поселення.
Олександер Якубович. Прожив 53 роки. Капітан. Каторга, заслання.
Отакий мартиролог.
Біда декабристів – у переліку націй-складових їх слов’янської федерації Україна відсутня. І се при тім, же події відбуваються переважно в Україні, бо ідеться про південне товариство, яке ніколи не мало згоди ні з північанами, ні з поляками. Усі учасники драматичного дійства були складовою частиною окупаційної армії в Україні, але не мислили сими катеґоріями. Вони усі були переможцями Наполеона і прагли Европи у Московській орді. Яке смішне прагнення, чи не так?
Декабристи не тямили українства. А от їхні опоненти – тямили, і вельми добре. «Ох сі тихі українці» -- з самої душі вихлюпує свій жаль Кашинцев.
«То се і я розбійник?» -- мовить нащадок запорозького полковника Іван Сухиня.
Еге ж.
Сухиня – приклад твердого, упертого, міцного, вартісного українця, для якого честь, чин а гідність дорожчі за саме життя.
Та й Сергій Муравйов-Апостол не цурається свого українського коріння – він є прямим нащадком гетьмана Данила Апостола.
З повісти виринає постать юного прапорщика Полтавського полку Якова Драґоманова – віршописа а дядька Михайла, же став прапором а рупором соціялістів у Галичині і у свою чергу був дядьком Лесі Українки. Сей Драґоманов «умів підпорядковувати поривання серця вимогам розуму».
Дивно, але у московитській армії був Український уланський полк.
Дивні були стосунки у Муравйова з Михайлом Бєстужевим (майже гомосексуальна пара): «такі близькі стосунки, що важко було собі уявити одного без другого», «притискуючи до грудей голову Бєстужева», «ще до того, як він розкрив рот, Муравйов, який добре знав свого молодого друга, прочитав у його сяючих очах: «Я щасливий, і ти зараз дізнаєшся, чому, і разом зі мною радітимеш», «Бестужев, пустуючи, опустився на одне коліно». Їх разом і повішали. Одному було 30, иншому –23. Брат Муравйова Матвій не любить Бестужева. Ге ж.
Павло Пестель відрікся від плотської любови до жінки заради справи, а жив у маєтку Касаткіна, який теж гаремів жіночих не заводив. Пестель готувався стати диктатором нового ладу. Він уважав так: «перехід від старого ладу до нового неможливий без диктатури, без міцної влади, без чіткої. Заздалегідь ухваленої програми тимчасового уряду». Він мав рацію і разом з тим не мав її. Мав, бо якби саме він опинився на місці переляканого на смерть «дихтатора» Сергія Трубецького, то він би знав, що чинити, і Московська орда си розпала би ще оноґди. Не мав, бо московитські большевики зреалізували го теорію диктатури на практиці. І що? Дак ото ж. Але Пестель чітко розуміє природу революції а революційного потоку: «революцію роблять не тільки ідеалісти. Вони лише починають. Їхня моральна перевага захоплює тисячі чесних людей. А за ними неминуче тягнеться брудний хвіст пройдисвітів, кар’єристів а усіляких непевних осіб. Коли вони приєднуються до революції? Коли відчувають, же перемога буде на її боці». Пестеля а Юшневського теж єднала «справжня міцна дружба». Ідею Пестеля про знищення усієї імператорської родини теж зреалізували большевики. Кириваво. Захоплення Зимового палацу теж здійснили вони ж.
Гомосексуал Алєксандер пєрвий «послав дамам схолоднілу посмішку». Його уселенську самотність підкреслено шпіцем: «єдина істота, безкорисливо віддана імператору».
А ось ще одна солоденька парочка: «Кузьмін обертається. Іполит Муравйов. Кутики його жіночих вуст жалісливо здригаються. Тонкі губи шепочуть: «Прощай , друже» (…) Кузьмін прикладає пістолет до скроні і спускає курок», «Іполит, як і усі убиті, лежав голий, розкинувши руки, лежав між Кузьміним і Шепиллом».
Узагалі сі заколотники вельми сентиментальні а жіночні: «Борисов обняв Андрієвича, поцілував і закружляв із ним як у танці».
Зрадник Майборода теж не без того: «зумів прихилити до себе солдатів, вів скромний а самотний спосіб життя».
Живим струменем ув оповіді є витяги з пощоденника Івана Горбачевського: про працю французького письмака Рейналя ФІЛОСОФСЬКА А ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ТОРГОВЕЛЬНОГО СТАНУ ЕВРОПЕЙЦІВ УВ АМЕРИЦІ ми дізнаємеся саме із нього.
Зрадники справи – переважно ті нечисті на руку офіцери, же прокралися і шукають вигородження від самодержавної влади через зраду. Пален, співубивця імператора Павла: «якщо вас навіть 12 осіб, то дванадцятий обов’язково буде зрадником. У мене є досвід. Я знаю людей». Зрадники: , Іван Шервуд, Олександер Бошняк, ґраф Вітт, Майборода. Дурний п’яничка Башмаков не зрадник – просто дурень та й годі. Але дурневі довіряють чин і 1000 рублів асиґнаціями. І надаремно. У п’янички – ані чести, ні гідности.
Цитата з Петра В’яземського: «нам від їхніх сіней не тепло, але їм від наших казарм холодно».
У Парижі навіть вийшов роман РЕДУТ РАЄВСКОГО.
Просте салдацьке мислення: «чому се так, ваше благородіє, нас багато, їх мало, а гору завше вони беруть?»
Загалом, повістина сего не знаного мені Юрія Калуґіна вельми пожитечна. Варто перевидати.
Ге ж.
