«Я добре засвоїла простий урок: із маленьких радостей складається велике щастя. Та коли трапляються неприємності, іноді розкисаю, забуваючи, що життя – це найбільший дар, який я могла отримати, це як ота омріяна сукня, що вже висить у шафі.

Бери, живи і насолоджуйся!

Не колись, а сьогодні. Зараз!»

«Гламур, швабра, пиріжки» Ірина Оцабрик

«Гламур, швабра, пиріжки» - збірка життєвих історій Ірини. Кумедні, аж залягаєшся сміхом, повчальні, як притчі, життєрадісні, як рок-н-рольний мотив. Від дитинства до сьогодення.

Цю книжку не хочеться порівнювати з іншими. Я прочитав її за один вечір. Захотів усміхнутися й обійняти рідних, написати «дякую» друзям. А ще станцювати, ніби ніхто не бачить. Заспівати, аби чули всі. Зізнатися життю: «Я люблю тебе».

Мені відгукується Іринина мудрість. Якось на текстовому марафоні, коли хтось сказав, що самотній до гибелі, то пані Ірина відповіла, що ти не самотній допоки є бодай одна людина у Всесвіті, яка підтримає тебе. Ці слова вразили. Записав їх у голові й інколи цитую іншим.

В Ірини особлива філософія. Щоб не сталося – це досвід. Злюча, як трясця колежанка, тісні, але гарні туфлі, пупоземні людці, що усміхаються, а відтак харкають межи очі – це урок, життєва лектура. Вигравши програвши, вона змінюється, бо лишень «через труднощі відбувається переродження». Хай навіть зі зчесаними колінами від падінь, але як співали класики, «letitbe».

Історії Ірини – це про роботу над собою. Не говорити, а діяти. Вичищати з голови попіл, як Попелюшка. Серед людей знаходити Людей, у митях відкривати Мить. Допомагати тим, хто потребує. Осягнути в постдитинному віці, що «світ який – мереживо казкове». Дзеркалити коханій людині, почувати в ній «відчуття плеча». Наслуха́ти людське звучання в інших. Ущедряти благістю всепрощення тих, хто спустошує зубодробильними словами. Випаковуватися із тригерів. Відчувати силу тяжіння в рідних. Бачити склянку наполовину наповненою, а не порожньою.

«Гламур, швабра, пиріжки» – це про бути тут і зараз. Відчувати тут-присутність із радощами і прикрощами. Сприймати все, що карбується на сувої буття, як новий досвід. Навчитися бачити, що доля зіткала свої візерунки для щоденних відкриттів, власної колумбіани. Віднаходити нове в повсякденному ландшафті та в мить потрясіння. Розуміти, що життя – це свято, яке завжди з тобою.

Ці короткі історії – своєрідні колажі пам’яті, спогадування себе. Це історія душі. Спроба віднайти почуття світотворчого потоку і себе у всесвіті.

Ця збірка для всієї сім’ї. Вона не лише для пань, а й чоловіків. Хлопці махають рукою на книжки такого жанру – «по штату» знати не зобов’язані. Але це не зміна оптики. Це подивитися на своє життя, як оператор, з-за камери. Погляд збоку.

Найсуттєвіше в історіях Ірини – це бути собою. Не жити у беззвучному режимі. Не підлаштовувати себе під чийсь стандарт, запит, очікування. Не шукати ідеальності, щоб обрамити самобачення позолотою. Не прагнути вітринізації. Не шукати історій успіху. Не ставити своє життя за чужими сценаріями. Розкрилити крила від Усесвіту-в-собі і з усмішкою Армстронга вигукнути світові: «What a wonderfulworld!»