У цій книзі помістилася велика (за значимістю) частка Дружби і Розуміння двох Чоловіків: Рогового Феодосія і Григора Тютюнника.

Як писав Григір у листі до тодішнього правління Спілки письмеників України: «…В нього немає оточення, яке б допомагало душевній його роботі. Він сам серед людей зі своїми думками і почуттями, він з ними і – прошу – одинокий щодо професійного товариства…»
Цим «професійним товариством» і був Він для Нього.

ПОЛТАВСЬКІ ІЗГОЇ

Можна сказати, що перебільшую. Григір Тютюнник і Феодосій Роговий – класики української літератури, лауреати Шевченківської премії, коли та премія ще вартувала Слова, й Ізгої?
Так. І якщо про Григора Тютюнника ще говорять, як правило не так і не ті, то про Феодосія Рогового, попри натуги сина Юрія, не говорять. Так, видали книжку вибраного в серії «Лауреати Шевченківської премії», чи не Іван Дзюба писав передмову; син Юрій видав листи і щоденникові записки батька; заснували літературну премії імені Феодосія Рогового. Але все це
якось зроблено формально і ніби для відчіпного.
Нема стратегічного бачення. Творча спадщина Феодосія Рогового не видана повністю. Скажуть мені, що не одного його не видали. Це мала втіха.
Нині література переживає надскладні часи. Переживаємо масовий ісход читача з літератури. Після ісходу української шляхти в католицтво і козацької старшини в расєйське дворянство, – це третій апокаліптичний ісход українства зі своєї осі.
Не зрозуміємо цієї небезпечної тенденції, – втратимо спроможність духового відродження. Бо Слово тримає Націю. Профанація слова дезорієнтує людину. Робить її з Людини мислячої в
зʼїдача хліба, для якого Рідна Земля, Батьківщина стають порожнім звуком. Головне, комфортне існування.
Григір Тютюнник і Феодосій Роговий жили в непрОсті часи і самі були людьми непрОстими. Але це були Українці до глибини свого коріння, яких боліла українська кривда і яких тримала у житті українська правда.
Їхній діалог, зібраний сином Феодосія Рогового Юрієм, є важливою ланкою українського набування. Тільки національні й естетичні вимоги високих душ окреслюють Життєві орієнтири. Бо знехтувавши цими орієнтирами, ми помножуємо армію отих шевченкових «німих людей», які зникають у віках, не залишаючи сліду життя.
Життя повинно породжувати життя. Навіть через смерть. Григір Тютюнник і Феодосій Роговий сьогодні серед тих мислячих українців, які усвідомлюють, що Слово є ключем до вічности. Тому його потрібно захищати усіма силами і усіма фібрами національної душі.

https://zolotapektoral.te.ua/