Валентина Ковалівська -- душа броварської КРИНИЦІ, її очі -- як дві криниці -- світяться, світлом, радістю а добром.

Їй завше нема коли -- городи, син.

Але коли уже вириваєсь до літератури -- то як нестримний гураган.

Її друга збірочка поезій КЛЮЧІ ВІД БРАМИ побачила світ у Броварях у видавецтві УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ 2007 року.

За той час вона щось да написала -- і пора з тим усим до читача, але дайБі -- колийся да буде.

Тому пишу про сю невеличку книжечку.

Повні вірші: "Ти пам'ятаєш той осінній день", "Суботній вечір. Я купаю сина", "Весна прийшла. Розхлюпала сніги", "Лихо. Двійка у Павла", "ОбІйми мов настояне вино" (тут звертає на себе увагу легка, делікатна жіноча еротика: "Грудей твоїх посріблене руно Я ще не смію пестити, не вмію. Твої  долоні теплі і сухі. Так хочу їх торкнутися вустами") і дві (чи два?) ковалийки: "Полито квіти. Зірвано бур'ян...", "Романтика. Екзотика. Бреду я під дощем". Трошки недоповні: ОСІННІЙ ДЕТЕКТИВ (без "яка стоїть погода" -- зайвина), "У грудях, зліва, там, де серце билось" (без останніх двох рядків -- зайвина). Витинанки з руди (се робота редактора, хоча і автора теж -- читачеві варто являти якомога більшу довершеність): "Прип'ять сльозою тече по щоці", "Спинили час. Йдемо асфальтом. Вбік -- ні кроку. Цілющих трав отруйний цвіт. На наше "киць!" примружив око І вигнув спину дикий кіт. Він знає все. Але не скаже. Він тут уже до всього звик. На свій поріг він звично ляже: Господар, сторож, домовик. А ми йдемо все далі й далі. Самі -- мов привиди в імлі. Чи я згадаю без печали Те царство мертвих на Землі?", "Коли земля нас прийме в лоно тиші? І що залишим в пам'яті людей? Дітей? Сади? Пісні? Картини? Вірші? Чи тільки тінь нездійсненого?", "Моя кімната. Ніч. Безсоння. Думи. Тиша. Вицокує годинник на вікні. Нерівно на папір в пітьмі лягають вірші Сумні", "Се гірко, коли по краплині Тепло витікає з осель. Сум'яття заповнить шпарини Від веж до пітьми підземель. Ніхто не питатиме: де ти? Не скаже нікому: мовчи. На стінах пожовклі портрети Сумують. Ржавіють ключі."

Мушу мовити і про авторську глухоту (без моХУ Й ЦВІЛІ, маЄ БУти), і про недоречне уживання автоепіґрафів.

Зрештою -- Валентина Ковалівська чудова поетка. Було би добре отримати її нову збірку, куди б увійшло краще з двох попередніх -- а також нове.

Брама є -- ключів шукаймо.