Нема уже Дмитра Чередниченка межи нами, з його тихим голосом, світлим поглядом а пшенишними вусима. Він був спокійний, виважений, творив свою РАДОСИНЬ, перекладав литвинів, писав свої неймовірні верлібри, дарував дітям БІЛОГО ЧАЇЧА, любив Галину Кирпу, плекав а виховував Оляну Руту...

Не диво, же радосинці на чолі з Аллою Дибою, ка чомуйся обізвала їх поголів'ям, перетворили традиційний осінній фест ГОЛОСІЇВСЬКА ОСІНЬ пам'яти незабутнього Максима Рильського на тризну за Дмитром Чередниченком. Очевіще, же се було не вельми коректно, але що ж...

Саме там несамохіть а несподівано отримав від Ольги Ольхової у дарунок її книжку РУСЛА ЗАП'ЯСТЬ а у придарунок  -- СВІТЯЗЬ Дмитра Чередниченка.

Про останню і поведу мову.

Се гейби поетичний щоденник певних погостин корифея до родини Ольхових понад Світязь.

З Чередниченка був добрий світлинар -- і упорядниця збірки Ольга Ольхова сповна скористалася з сього.

"Сиджу на твоєму березі", "Гусячі лапки", "Озвалася й жабка", "А теплий", "А ластівочка", "А бабуся", "А коні", "Купуймо", "Один кінь", "Тікай", "Дівчинка" (яскравий приклад діточого мислення, ким Дмитро Чередниченко володів бездоганно), "Любо та мило", "А хлопчик Назарко", "А двоє", "Ле-ле" упишуться у ряд кращих творів поета, до якого ми звикли, якого ми тямимо, кий має своє осібне місце ув українській літературі.

Десь варто зайнятися витинанням, аби порятувати безперечно вартісні рядки з руди випадкового: "А вивільга все чарує, виколисує, виворожує пісню ранкову -- собі до серця, мені до слова" -- та й усе. Вірш а сенс вивершено і нич більше не потребує.

А десь вивершення вартісних віршів творять ще один вірш своєю силою художности, яка полягає у простоті а чистому, незашореному погляді на світ поета-світлинаря. І сей вірш -- образ, метафора, істина, квінтесенція поетового художньо-філософського досвіду: "не каламутить небо твоє у воді", "А тиша -- хоч співу налий", "аж тетеніє чутлива трава".

Урок від МАЙСТРА -- добрих віршів не може бути багато. Се урок иншим поетам, се урок мені, же пише сі рядки, се урок для редакторки, ка, мо, колийся зліпить з сего огрому віршевиливу книжечку меншу, але виразнішу. Нехай навіть і для дітей. Можливо з діточими малюваннями. Ну і наклад у 300 примірників -- се майже рукопис.