Михед-старший, кого знаю вийнятково з таблички на дверях ув інституті літератури імени Тараса Шевченка, де той плідно (я сподіваюся) трудиться, пан Павло ув інтерв'ю мовив, же читає писання свого сина і подекуди з ним про тоє бесідує.

Коли Михед-молодший на ім'я Олександер обирав назву для свого роману, то, мабуть,  щонайменше сподівався, же вона асоціюватиметься з популярною нині у світі вакциною.

Та менше з тим.

Роман АСТРА видано 2015 року у видавництві Анетти Антоненко. Редаґував Григорій Латник. Подарував ми сю книжчину  неутомний Іван Рябчій, за віщо вельми йому подячний-єм.

Про що міг написати роман юний а білявий Сашко? Звичайно ж про контору Пінчука, у якій плідно працює.

Паралельно про прикиївське сільбище, звідки, мабуть, батьки тата чи мами, і де, зупевне перебув раннє дитинство альбо вакації.

Тим не менше реальність у талановитого автора перетворюється у цікаву а контрастну художню реальність  з надміром цитат а назвиськ, без чого коробушка яйцеголового не може обійтися.

Деталі міського ("Де-не-де проглядалися фіґурки дітей у дутих куртяках, же нагадували  маленькі опудалка з розставленими навсебіч руками ") а сільського (про шмат села гамузом трохи нижче по тексту) життя.  

Головний герой роману юнак з села, же шукає себе у місті, Віктор Варецький, 1986 року народження. Мама -- бібліотекар. Тато відсутній.

Жора і Ґєна -- інвестори Вікторової спроби бізнесу.

Але ся спроба дає можливість автору покпити з псевдобізнесобульки: "Черевики начищено. Краватку зав'язано. Орендований офіс перетворено на наш. Усе ілюзія. Усе декорація", "Я багатозначно мовчав", "Я кивав. А брав їх на роботу".

Дев'яності -- час жорсткий а жорстокий, бо "Люди були на межі відчаю безробіття".

Є у романі гомосексуальні натяки, але і тільки: "Я лежав голий на ліжку, широко розкинувши ноги, і удавав, же вирішую нагальні питання бізнесу", "І уже дорослішим я думав, що, може варто було би спробувати зробити се з якимсь хлопцем. Але сам боявся таких думок". "Per anus ad astra", "Дедалі частіше мені снився сон, у якому ми з Юрасем сидимо у халабуді, яку збудували разом з Вовчиком. Але сього разу уже я показую Юрасеві, як можна пестити себе. Я прокидаюся збудженим а шепочу: -- Повір, ти можеш теж", "я любив Іру і хотів Юрася", "Ми любили Юрася, кожен по своєму", "Юрась записався у Самооборону. Я боявся, же перший же збройний конфлікт може стати для нього останнім", "мрії про Юрася і спогади про наші забавки з Вовчиком".

Усесвітня бліотека  мудрости -- у голові головного героя. Звідси і цитати: "Усяка держава є певним об'єднанням, а будь-яке об'єднання утворюється для певного щастя" Аристотель. "Людина-- се тварина, яка заради блага перебуває у неупинній війні", "Сила а підступність є на війні двома головними чеснотами" Ґоббс. "У реальному світі активів, приміром, завод не ділиться, але у концептуальному світі узаємин приватної власности його можна розділити на будь-яку кількість частин" де Сото. "Повстання проти тиранів -- се обов'язок перед Богом". Бенджамен Франклін. "відчуття вічности наших учинків", "У кожної людини сновидить свідомість, у кожному сновидить божественне" Вацлав Ґавел.

Потрапляння до корпорації АСТРА -- передбачає добрий заробіток але і тотальний контроль: "Сканувалися мої уподобання на порносайтах".

Життя звичайне, без містики а зайвих фантазій, але дивовижним чином перетворюється ув инше, прямовисне: "Як будь-які речі, які змінюють наше життя, вони просто трапляються. І не запитують нас", "Потяг віз мене і моє життя зникало. Віддалялося".

Влада, дівчина, а не те, же ви подумали: "Мене збуджував її запах", "Мене збуджував її голос", "Я ненавидів її. Але хотів", "білі зуби. Які так хотілося поцілувати. І вибити".

Іра -- колега: "Час -- каже Іра а посміхаєсь мені. Щастя попереду". Герой: "Але не наважуюся ні на що. Крім іще однієї порції кави", про підсумок роботи фокус-групи: "се відсутність цінности -- "життя"", "Немає нічого, опріч того, про що  можеме домовитися", патосно глузувала.

Опріч Іри є ще і Ніна, вона учасниця фокус-групи: "Зовнішній світ і так їм дав забагато часу на себе". ЇЇ чоловік "Слова та емоції він дозував, ніби хотів окремої доплати альбо подяки за кожне сказане слово". І знову вона: "Дякую тобі за виставу і за те, же дозволив прожити чуже життя. І чужу смерть. Ти показав, же усе може бути инакше", "Дякую, же у мене є ще инша я. Краща за мене".

Шмат села -- се паралельна реальність зі своїм побитом ("вони тихо зимували", "обдаючи пивним штином", "навчені селяни уже давно варили їсти на вогні чужих обіцянок"), зі своєю мовою ("Всіди мона а сьоні нє?", "Точно таки Галька-Моторщиця коні двинула"), з родичами ("моя бабця Софа "ох і вредною ж була" але померла тихо. Просто відійшла", "Мама поцілувала мене у щоку. Її ніс був мокрим", "дядька Івана збила вантажівка, точніше знесла півголови боковим дзеркалом, коли він їхав на велосипеді", дід "як завжди, широко посміхався ротом, повним золотих зубів"), бандюками (Адвокат, Стоматолог, після розгрому банд "їхня шпана розбіглася по хатах, подалася до Київа, наймаючися охоронцями "суткі через троє""), а колишнім другом дитинства Вовою Багрянцем ("Кожне літо було нашим", "Коли дитинство здавалося безкінечним. А ми і наші батьки -- безсмертними", "Дорога, якою несли Вовчика, ніби відмотувалася навспак").

Автор роману   мислить достатньо художньо: "А сомогубців і сама смерть не змогла би пригадати", "Я відчував особливу млість, для якої не дібрати слів", "Тепло розливалося тілом, пахло деревом", "Душа скрапувала по краплині", "біль робив тіло безвільним", "Тушені душі. Придушені туші. Притишені крики".

Цікавим є застосування відлуння: "-- Угу, мам. І ти теж. (...) І ти теж". Астра -- се цілеспрямована, добре фондована праця з юним поколінням абориґенів для досягнення цілей, же ідуть урозріз з сих абориґенів інтересами. Михед показує саму механіку, сам механізм того, як се відбувається: "Колективний організм, який складався з нас. І годувався нами ж", "я відчув хвилю їхньої злости, що пропозиція була не від них", "Ніби боявся не я. Боялася моя сутність. Бо полювання ішло за нею", "Ми просто отара, що стоїть у вольєрі. Домашня худоба, яка годує невидимого господаря. Худоба, яка ніколи не дізнається про існування вольєру. Бо ніколи не пізнає иншого життя", "їжака, викладеного з гірургічних пінцетів. Ціна лишалася незмінною. Ціна скульптури дорівнює ціні операції. Усе чесно", "хор розриває реальність громом запитань", "АСТРА дає альбо накази, альбо заборони. АСТРА не дає рекомендацій", "зваба знанням. Спокуса пізнання істини", "Реальність захована у реальність, заховалася у ще одну, уласну реальність".

Найскладнішим а найпекільнішим ув АСТРІ було обговорення проблем цінностей. При обговоренні сього  "енерґія була чорною як нафта", "Чиста енерґія, як найпотужніший наркотик, небезпечний у нерозчиненому вигляді", "Ми були фільтром, крізь який проходило усе найгірше, що було у людях. Що було у нас самих", "Тільки темрява, з якої знову народжувалися нові ми. Ті, хто ставав старішим на ще один семінар. На ще одне життя инших". Отже, цінності. Які вони у головного героя? Їх нема. Поки що? Чи уже? Українські цінності героя мало хвилюють, але українська підсвідомість бунтує проти АСТРИ, бо він є несвідомим носієм українських цінностей а українського характеру. Його слабкість -- саме у сьому: бракує усвідомлення  цінністного національного підложжя. Але українство для героя -- се шмат безперспективного села, у якому він не бачить нічого для себе утішного а надихаючого. А місто не альбо мало українське.

Потрапивши у жорстку систему, коло, куб, головний герой одразу ж шукає шляхів вириву з сієї системи:"Маленький хлопчик із казки, котрий розбризкує кров по землі, ніби крихти хліба, щоби знати дорогу навспак". У реальному -- дотеперішньому -- житті він поза системою звичної родини, повної сім'ї. Як вибух -- з самого ображеного єства сина без тата: "сей довбаний батько не був би, він мав здохнути. А якщо уже здох, то хай би зігнив іще раз. Йому узагалі цікаво, що з нами? Що зі мною? Як мені?", "правду про мого батька. Хто він? Де він? Чому я такий?" Але тепер він знищує систему, знищує свій комфорт, знищує свої ілюзії: "Знищуючи істину, якої мені так праглося", "Своїми руками я знищую свій світ".

Процес боротьби а перші хвилини після перемоги передано психологічно точно а віртуозно:"Подвійна мораль -- єдина мораль, яка виживає у сьому світі", "сміття людської душі", "ступаю у калюжу світла", "вітер урятував мене", "кожен подих останнього дня -- особливий". "Я повинен зібрати себе знову. Створити себе з нічого, з попелу, зі сміття, що залишилося від мене".

Герой змінився. А світ? У мене особисто було щось подібного, коли повернувся з війська: "Ніби нічого і не було. Ти змінився, але світ сього не помітив і полишився таким, яким був -- звичним, буденним. Ніяким".

"Людина -- се проект, який кожен проживає сам".

"Життя -- се боротьба за місце у каноні".

Чудовий роман, потужна спроба показати суть процесів, же відбуваються у задзеркаллі духовного апартеїду.

Я не стверджую, же Олександер Михед витворив се свідомо і саме се мав на увазі. Але моя інтрепретація теж має право на існування.

Безперечно, було би добре охайніше обходитися з мовою, чіткіше виписати героїв, а головному герою надати вартісної торгової марки -- ім'я а прізвище, які би закарбувалися надовше у свідомости почительників -- а відтак -- у літературі загалом.

Але ув автора усе попереду. Головне -- аби писав і тішив нас новими творами.

На превеликий мій жаль,  сей роман не отримав належної оцінки у критиці, як і чимало инших неуспішних у продажу а розголосі, але художньо вартісних романів у сучасній українській літературі. Мрію про те, же знайдеться видавництво, ке погодиться видати серію романів під загальною назвою УКРАЇНСЬКІ ШЕДЕВРИ, і там будуть тільки шедеври.

АСТРА там буде.

Василь ВЕЛИМЧИЙ

Уууууууххххх!!! Перегорнута остання сторінка і до автора є одне запитання - ,,Ну чому так мало тексту,пане Олександре))? Нууу,хоча б стільки як в ,,Воно,, Кінга))),,.

Це було потужно друзі. Яка ж все - таки цікава та глибока проза Олександра Михеда - купа алюзій,майстерне письмо,психологізм приправлений елементами горору з долею містики...Але,звісно я не можу назвати ,,Астру,, фантастикою,ні,ні в якому разі - це моторошна та відверта прогулянка по темних закутках наших душ.

Життя Віктора Варецького кардинально змінюється. Загадкова організація,,Астра,, ,загадкові семінари з обговорення творів вчених та філософів...Купа загадок які ведуть нас по лячними лабіринтами свідомості до несподіваного фіналу. Стиль письма Михеда - лаконічний та стислий,навіть коротким реченням письменник вміє створити напругу і це все дуже майстерно та на одному диханні .

Мені дуже подобається як Михед працює з текстом - він чудовий стиліст і має власний почерк. ,,Астра,, - дуже нетривіальний та не попсовий текст. Звісно зайде не кожному.

Але і нікого не залишить байдужим)

Олег ХАРЧЕНКО