ОСІНЬ БЛАГОСЛОВЕННА
Непомітним, але упевненим кроком чимчикує землею осінь. Красунечка. Гордовита собою за працелюбне натхнення. І не ліньки їй зазирнути в кожен куточок, приділити кожному свій час. ГОСПОДИНЯ!
Листочки на деревах красно вифарбувані. Гарний смак!!! Рідко у кого такий знайдете.
Гармонійне поєднання кольорів осіннього неба - від тужливо-холодного до грайливо-теплого. Воно чарує і манить, аж кричить: полинь у мене - і відчуєш легкість і насолоду!!!
Навіть сонце, серед такої краси і довершености, стало стримано привітним. Торкаючися своїм лагідним поцілунком-проміником, змушує ростини ніяковіти і сяяти незвичними барвами. Зеленина, яку ми улітку і не помічали, стала привабливою та вельми жаданою.
Раптом щось промайнуло, зникло, а потім знову з’явилося. То павутинки бабиного літа тихо-тихо снують у повітрі, лякливо виблискують на сонці, неначе мовлять: чи не зіпсуємо ми роботу осені своєю присутністю? Ні, не зіпсуєте! Ви надасте картині цій лише витонченої загадковості.
А який п’янкий аромат! Чим тільки не пахне осінь. А пахне вона дощами, грибами, молоком з корицею і медом, маминим свіжоспеченим хлібом. А ще – тишею, спокоєм і Божим благословенням.
28 жовтня 2021
РАДІСТЬ СОНЦЕБУТТЯ
Тихий осінній вечір повільно добігає до решти, даруючи усім останні боязкі проміники сонця. А сонце виявилося незвичайним - з палаючо-червоним великим колом до окруж себе самого. Очей не одірвати — але і боляче очам!
Видавалося, ніби ураз з’явиться чарівник і поведе тебе в незвідані краї. Серце завмирає, тріпоче од невідомості…
Але ж хочеться!!!
І ніщо уже тебе у мить оцю зупинити не може.
Сонячна посмішка манить, приваблює, змушує забути усе, що було до цього. Веде за собою далі і далі.
І ніхто не силує! Все відбувається само собою.
З голови зникли усі думки, ніби їх не було там і зовсім, як місяць у повні — насолода.
На мить закриваєш очі.
Чи це не сон?
Ні, це дійсно триває тут і зараз. Якась невидима сила проникає до тебе у душу, а наповнює усе тіло життєдайною енергією. Пручатися? Ні. Та і навіщо?
Надзвичайно нове, незвичне і цікаве відчуття. Благаєш Господа, аби воно тривало якомога довше…
Але сонечко повільно скочується за край неба. Чари вивітрюються. І ти неохоче повертаєшся у реальне звичне життя. Проте приємні спомини залишаються у твоїй уяві ще надовго і будуть тривожити душу з надією, що чарівник повернеться, а тіло чекатиме пережити цю радість буття ще раз, і ще раз, і ще раз...
12.11.2020
НЕБЕСНА ПРОСИНЬ
“Дивлюсь я на небо…”
Бринить у мені пісня Михайла Петренка.
Як швидко пливуть хмарини!!!
А потім раз… і зупинились. Вони стомились? Так, хмари теж можуть стомлюватися і їм треба відпочити. Постоять, подумають, подивляться на диво-дивне згори і знову почнуть свій безкінечний політ.
І ніщо їм не заважає мандрувати…
Рідко хто підніме очі до неба і побачить неймовірну просинь, а на її тлі химерні фігурки, картинки, візерунки, де кожну секунду все змінюється. Справжній калейдоскоп. І ніхто не зможе таке повторити.
Ураз усі хмаринки зникли… Небо стало глибоким-глибоким, манить своєю чистотою у новизну. Наповнює душу чимось приємним, незвіданим, таємничим.
На таку картину можна дивитися вічно і мріяти, мріяти, мріяти.., як у дитинстві. Ця чистота – ідеальне місце для роздумів і фантазій. Це можливість побути наодинці з собою, помовчати…
Сумно? Ні, зовсім не сумно. Приємно!!!
Несподівано на чистій блакитній скатертині починає повільно з’являтися біла плямка. Тривожишся, що вона може порушити хід твоєї уяви… Але дуже швидко хмаринка розтає ув імлі. І перед тобою знову чиста небесна блакить.
Довго і терпляче чекали хмарини, поки я насолоджувалася власними думками, а потім швидко і упевнено заполонили увесь небесний простір собою.
Бувайте здорові.
І до зустрічі!!!
14 жовтня 2020
ОСІННІЙ ПОДИХ - ПОЦІЛУНОК
Ідеш по осінньому листю, як по килиму, вифарбуваному, вистеленому, дбайливо прикрашеному.
Навколо тільки шурхіт-шелест.
Хочеться ще раз, і ще раз, і ще відчувати м’якість, ніжність, легкість. Спочатку робиш це мимохіть, а потім захоплюєшся грою і кожен твій рух стає виваженим, обдуманим, непоквапним . Починаєш експериментувати, прагнути нового. Підкидаєш листя, купаєшся у ньому, довго-довго дивишся на золото, допоки не стомиться погляд...
На жаль, березова алея швидко закінчилася. Закінчилася уявна казка, і потрібно повертатися до своїх буденних справ. Але цей осінній подих-поцілунок залишиться у пам’яти не лише на світлинах, а і у моїй душі.
20.10.2021
БАРВИ НА БІЛЕ
Біле, біле, біле… Все навколо ідеально біле. Бридко, неприємно, огидно. Очі стомились. Усі чекають від білизни спокою, а натомість отримуємо збудженість і роздратування.
Навіть ручка перестає писати на білому аркуші паперу.
Виявляється, що біле набагато важче, ніж чорне. Постійно чекаєш, коли щось зміниться. Але ні, все однакове – біле, біле, біле… Не видно ні кінця, ні краю.
Намагаєшся себе заспокоїти і переконати, що біле – це ж добре, позитивно, святково. Нічого поганого немає. Чому ж тоді душа протилежить? Душу не обдуриш!
З часом змиряєшся з білою, рівною, чистою поверхнею. Підсвідомо з’являється апатія. Тільки десь у глибині душі жевріє надія. Можна щось змінити?
Звикнути і прийняти все як є, або наляпати на біле інші фарби. Наляпати як-небудь, не задумуючись, бо уже не залишилося сил від білизни. Квецяти, мазати, розводити, розвозити, щоб якомога швидше розфарбувати світ у різні барви.
Повне виснаження. Закриваєш очі…
Скільки проходить часу - не тямиш: хвилина, дві, година, кілька днів… Із пам’яті стирається усе. Лежиш – страшно поворухнутись. Спочатку створюєш у голові ті картинки , які хочеться побачити наяву, а потім повільно розплющуєш очі.
О Боже! Так СВІТ же прекрасний!!!
Дивуєшся неповторному світові, який ти створила сама, і рада безмежно цьому.
І нічого уже міняти не хочеться!!!
15.10.2020
Малярство на вітрі
Якщо хочеш зрозуміти, що таке тендітність, - подивися на осінню березу -- ніжну, витончену, ґраційну. Вона ніби застигла на місці, не ворухнеться, і вабить: глянь на мене, помилуйся досконалістю, яку творить сама ПРИРОДА.
Гнучкий стан та плавні рухи під подихом вітру, нагадують танцівницю. А дрібне листя, чарівно і дбайливо пофарбоване осіннім пензликом у зелено-жовті кольори, схоже на барвисте малярство.
Зеленого залишилося зовсім мало. Золотий колір переміг і заполонив увесь осінній простір. Подивишся — і тебе засліплює блиск золота.
Ніби саме сонечко сховалося у кожному листочку і підморгує нам жартівливо: тінь-тінь, блись-блись...
Знехотя примружуєш очі, але знову і знову хочеться глипнути на оцю красу і посміхнутися у відповідь. Здається, що берізка заграє лише із тобою, лише тобі дарує цю фантастично- неймовірну історію. Історію, яку далеко не кожен може удумливо прочитати і пережити.
28. 10. 2021
ЗУСТРІЧ
Приємна зустріч — зустріч осені і зими, зустріч було а буде, зустріч смутку і радости. Скажете, такого не може бути ? Ще і як може !
На перетині цих двох пір року, часу утворюється щось нове, яке до нескінченности підсилює побачене і відчуте.
Пелюсток осінніх, соковитих, пишних ружі холодним зимовим поцілунком торкаються перші, несміливі, тендітні, крихкі сніжинки. Чому ж ви, ружі, ще не відцвіли ? Чому вас ніхто не попередив ?
А ви, сніжинки, чому так рано ? Невже не могли зачекати ? Ні, не могли. Бо тоді б ми не побачили і не зрозуміли краси осени і величі зими.
Здавалося , що ружі холодно і вона має зіщулитися під вагою снігу. Але ж ні, горда квітка — справжня, колюча у стеблі. Таку не зламати.
Сніжинки ж кружеляють, немов устеляють усе довкола крижаним подихом, а насправді покривають землю теплим налавним килимом, захищаючи ружі останню осінню красу.
Це поєднання холоду і турботи одночасно тішить і підказує: будь-що на цьому світі можливе. Головне — уміти розгледіти ...
21. 11. 20
ТАК ДОБРЕ...
Пітьма.
Доокруж нас немає нікого: лише ти і я. Тихо настільки, що починаєш відчувати, як тремтливо б’ються наші серця. Удихаєш рідний а близький аромат твоїх парфумів. Вуста оніміли. Перші кілька секунд лячно, навіть моторошно: сказати б, промовити б що-небудь, аби тільки порушити тишу...
Мовчання затяглося. Спочатку душа бунтувала, а потім повільно почала заспокоюватися і стала задоволеною від цілковитої тиші.
Мовчати теж треба уміти. Дати можливість душам наговоритися, натішитися без фальшу і цинізму, без вигаданих патосних слів і безглуздих, нікому не потрібних, обіцянок.
Так добре мовчати з тобою...
25. 11. 20
ЯБЛУКОВИЙ РАЙ
Заплющиш очі, удихнеш м’який аромат і по усьому тілу пробіжить п’янка насолода. Це відчуття наповнить кожну клітинку твого єства. Приємне задоволення поєднується з тремтінням у душі і очікуванням чогось незвичайного і таємничого.
Справжній яблуковий рай !!!
Чи відчував хтось таке ?
Якщо ні — обов’язково спробуйте. Виберіть найбільше, стигле, соковите яблуко. Обійміть його обома руками, притисніть до себе, понюхайте, погладьте, а уже потім повільно відкусіть шматочок... Заплющіть очі і смакуйте, свідомо затримуючи подих для відчуття.
Ну як ?
Неперевершено !
Радіють тіло і душа, бо яблуковий рай реальний!!!
15. 01 202
ДОЩОВА МУЗИКА
Капітошко я малий
Наталя Ґузєєва
Дзінь-дзелень лунає звідусіль. То дощові краплинки-капітошки створюють прекрасну музику осени. Хочеться слухати. Слухати і насолоджуватися неймовірними звуками. Великі і важкі краплі нагадують гру на барабанах, менші — передзвін цимбал, а зовсім маленькі звучать, як відлуння брязкалець на бубні. Разом — то ціла оркестра з управним капельмейстром, чия чарівна паличка прокладає величну мелодію.
Спочатку музика звучить дуже голосно і дзвінко, а потім усе тихше і тихше. Перегодом, узагалі доводиться прислухатись: чи стукотять крапелинки по дахах, листю, хіднику. А потім, за помахом чарівної палички капельмейстра, дощ посилюється, краплини ще більше і більше падають, не шкодуючи день. Чи ніч?
Чуєте?
То розтікається ринвами, шибами, ліхтарями, дорогами чиста світла дощова музика...
27. 03. 2021
