Роман американського письмака Альви Бессі СИМВОЛ, виданий у Нью Йорку 1965 року, а перекладений українською Володмиром Митрофановим і виданий у видавництві ДНІПРО 1972 року. Кінець відлиги, остаточний прихід до влади після опали а першого інфаркту Володимира Щербицького, уже сидять українські дисиденти, але інерція шістдесятих ще приносить свої плоди.

Отже, американський роман про Голлівуд.

Головна героїня Венда Олівер -- прототип Мерилін Монро.

"Коли він звав мене кицею, мені було смішно, бо насправді я почувала себе мишеням". Але кожне сіре мишеня через рекляму а піар стає Міккі-Мавсом, як про се слушно мовив на своїй прес-конференції на Банковій, 11  ще тоді президент Віктор Ющенко.

У її житті -- "гожі чоловіки -- ті, що чинять гоже".

Том: "Вам що -- кицька язика відкусила?"

"Але ти ж умієш жити своїм уласним життям, уявним життям, і коли схочеш, можеш зробити го собі зовсім иншим" -- так вона собі думає.

А ув реальному світі Френк Синатра "уже заживає собі слави".

У романі багато чутливости, чулости а емоцій: "розтуливши вологі уста", "заяскрілі очі", "відчувши якуйся непевну образу", "з розпачем ув очах", "з боязким усміхом"

Перекладач добре володіє пластикою української а не боїться слів чи не  зі словника Грінченка: "розтелепо", "ріжними присмАками", "дешева паплюжка", "тут я собі впала у слово", "нічні привиддя", "зачіпливо промовила", "бралася до ріжної роботи", "дурнятко", "кіш листів", "з яких усюд прийшли ті листи", "босоногі недолітки", "околишніми скелями", "плавом пливуть", "з чарівних виробень", "висісти з машини", "без отсих утертих слів".

У Тома і у Венди є минуле: Лос-Аламітос, вона ще  Еммаліна, і він -- механік, "пропахлий бензином, який він змивав з рук мастилом". Його логіка проста: "Навіщо уся отся краса, якщо вона не для мене?" Міс парашутистка -- через ґазетярів -- перевертає її життя.

У Голлівуді ріжні чоловіки. Є і такі, як Пітер Пірс, же  "не тільки мав жіночий голос, але і виглядом та манерами скидався на жінку. Тільки но Емма назвала себе, він уперся руками у боки і вигукнув: "О, Боже, де ви узяли сю жахливу сукню?""

Вона покидає Тома, хоча він "усе дивився на мене сумними собачими очима".

ЇЇ особистий психолог доктор Рубінстайн викликає у неї свої роздуми: "А, може, він із тих, кому жінки не потрібні?" ЇЇ одкровення не мають устиду: "Усі вони дуже темношкірі. Кажуть, негри чудові у ліжку, але мені ніколи не хотілося переспати з ними".

Машина перетворення сірої миші у Міккі Мавса -- машина Голлівуду -- запрацювала. Фільмар дає їй нове -- уже сценічне ім'я, а продюсер Філ -- певність у своїх кінематоґрафічних можливостях: "ви зробили куди більше. Ви створили образ", "ви обернулися на иншу людину, зовсім не таку, яка ви є".

Образ кошеняти проходить живою ниткою через цілий роман: "вона скидалася на кошеня, яке стрибає вам на коліна і неначе просить, аби ви го погладили".

Менні Фокс, співвласник кінокомпанії: "довго не з'являтися на екрані -- се однаково, що померти. Репутація акторки -- се успіх її останнього фільму".

"Вони самі на сьому утратять -- не я" -- мовить її самосвідомість. Але "коли тебе неминуче мають зґвалтувати, принаймні хоч потішся сим".

"Їжте очима чоловіків" -- і нич не треба грати. Майже. Бо їсти очами чоловіків теж можна по ріжному і для сього теж треба мати талант гри.

Діалог з містером Тредвеллом. Оскільки вона не має тата і своїм татусем називає Філа, містер підшпилює ї: "і як вам подобається спати з отим вашим татусем?". Та дарма. Венда відповідає му доста достойно: "Та уже ж краще, ніж з дідусем", маючи на увазі зупевне його.

"Годинник без стрілок" як образ чоловіка у Філовому віці і по закутках Голлівуду пліткують про те, же вона "висотала го до смерти".

Тредвелл вербалізує їй психологічне одкровення про неї саму: "У тобі є щось чисте -- казав він -- чого не можна ні змінити, ні знищити, хоч би що з тобою сталося. Ти сама се тямиш".

Тредвелл досягає свого -- у ліжку з Вендою. " Та раптом він знесилено затих. "Отсе і усе?" -- подумала Венда. -- Не дуже обтяжливо за сімсот п'ятдеят долярів на тиждень"".

Спілкування з журналістами -- важке, неприємне, але сього зірці Голлівуду уникнути годі. "краще уже відповідати на такі запитання, уважала Венда, ніж робити сі речі у житті".

Опріч журналістів небезпека чигає на зірок і від кінокритики. Секретарка героїні роману Енн мовить про них із серцем: "сей критик розумієсь на кіні не більше за сліпого крота".   Трохи далі на сю ж тему мовить кінодіяч Фортіс: "Та хто там зважає на критиків. Ті блазні зиску не дають. Зиск дає публіка, а їй фільм сподобався. І ви"

Гомосексуалізм витає у голлівудському повітрі -- у романі він теж присутній, хоча для УРСР 1972 року се величезна коромола: "у Джекоба Джордана цілком протилежні нахили", "Венда відчувала себе ув його обіймах якось дивно -- так, немовби танцювала з жінкою", "Раптом Джеб побачив знайомого молодого актора і мовив: "Се один із моїх сучих синів. Вибач"", "Він був такий жіночний, же я ніколи не відчувала у ньому мужчини. Мені не доводилося боронитися від нього. Він нічого од мене не вимагав". "Келвін казав, що відчував щось подібне з одним зі своїх хлопчиків". Але у романі -- як і у Голлівуді -- він не тільки чоловічий, а і жіночий. Про се свідчить яскрава лесбійська сцена: "почала була гладити коротко підстрижене волосся дівчини, коли раптом збагнула, у чому річ, і аж задихнулася уражена, не у силі ні протестувати, ні опиратися".

Але здебільшого у романі  нормальний секс: "Я дозволяла му робити усе, що він хоче, і сама догоджала му як могла".

Футболіст Бак Вішневскі: Венда"була така дівчина, яку він із превеликою радістю привів би додому а познайомив із матір'ю -- якби мав матір".

У розмові з доктором Венда мовить про свій роман з футболістом а виносить му свій рішенець: "Нас і справді поєднала самотність. І вона ж таки нас розлучила".

"А як маєш гроші, люба, то я, люба, маю час" -- си манає на якийся славень альфонсам.

Венда розмислює на самоті: "чому се вона завше вибирає собі когося не до пари?".

Люк О'Браєн "каже, що не хоче, аби мене мали за повію, а сам поводиться зі мною не краще, ніж з повією, і наваіть я починаю себе нею почувати".

Нормен Натмеґ "безнадійно самотний".

І знову Нік Фортіс: "він почав ходити туди й сюди по своєму величезному кабінеті -- більшому навіть, ніж був у Муссоліні за часів його лицедійства ув Італії", "останніх слів чя ніколи не кажу".

Який неймовірно контрастний образ: "він зблював у придорожню шавлію"

Менні Фокс: "Добра актриса може зробити щось і з будь-чого".

Її секретарка Енн Петч геть не толерує повернення Бака у  Вендине життя а відверто мовить: "коли Бог роздавав розум, ти, Вендо, мабуть, сиділа у льосі а їла квашену капусту".

Сон -- "смерть повсякденного життя" а "повсякденне життя смерти".

"Вступай до фльоти -- побачиш море".

Отакий роман.

Післямову відомої літературознавиці -- експерта з американської літератури -- Тамари Денисової -- названо вельми красномовно ЗАГИБЕЛЬ СИМВОЛУ.

Вона мовить про самого автора -- Альву Бессі. Народився 4 липня (на день Незалежности) 1904 року у Нью-Йорку у заможній родині. 1921 року закінчив середню школу, 1925 дістав ступінь бакалавра мистецтв у Колюмбійському університеті.

Перше оповідання  надруковано у 1929 році. 

1935 -- роман ОСЕЛЯ СЕРЕД ПУСТКИ.

1937 їде у якости кореспондента однієї з американських ґазет до Гішпанії, проте там стає на бік московитів у якости бійця інтербриґади імени Лінкольна.

Повернувшися з Гішпанії -- пише а видає документальну річ  ЛЮДИ У БИТВІ.

1941 -- роман ХЛІБ А КАМІНЬ.

З 1943 року -- сценарист у Голлівуді.

1947 рік за комуністичну діяльність у Гішпанії відсидів рік у в'язниці, а потому потрапив до чорних списків проскрибованих.

1953 -- роман АНТИАМЕРИКАНЦІ.

1965 -- роман СИМВОЛ.

Книжка ІНКВІЗИЦІЯ У РАЮ.

Файно.

Пора би і перевидати.