Роман Пітера Абраґамса ЖИТЕЛІ НОЧІ талановитий, гострий, яскравий, екшеноподібний, вартісний. Се драма характерів під час апартеїду.

Апартеїд -- се панування захланної меншости над абориґенною більшістю. Українцям не треба розповідати, що се таке і з чим го їсти. У нас апартеїдили усі, кому не лінь -- поляки, австрійці, угорці, румуни, німці, московити. Українці, як нація, і сьогодні не можуть стверджувати, же держава є інструментом самореалізації у їхніх руках.

Тому  політично сей роман стає досвідом анатомії апартеїду.

Але усе за рідом.

Головний герой роману Нкосі повертаєсь на Батьківщину з грошима для підпілля. І потрапляє у ніч апартеїду. Знаходить розуміння, любов, жорстокість, надію. "Йому довелося понадто довго бути на самоті з собою", "дядько навчив Нкосі бачити, слухати, відчувати".

Підпілля розмаїте: усі гнані а голодні свободи: доктор Нандху, Семі Найду, Дікі Наяккару. Менш розмаїті пси апартеїду: Карл ван Ас їх уособлює. Є і третя коґорта героїв роману -- ренеґати. Їх уособолює старий багатій Нанда. Але син го іде иншою дорогою.  

Жінка -- сестра доктора -- Ді стала для головного героя любов'ю: "кожен раз, коли жінка ступала на хвору ногу, у нього стискалося серце". Але любов проходить через боротьбу характерів -- "злий на себе і свій народ, злий на жінку і її народ".

Пластика прози достатньо маєстатна: "Він фізично відчув тишу", "За домом злінива загавкав пес, чи то з туги, чи то од безсоння", "огидно безлика ніч".

Цікаві слова: "обрешітка", "саржевий піджак", "роздумливо", "першовідкриття", "суємудріє".

Цікаві слова, що позначають місцевий колорит: хлібці поті, кафр -- зневажливо про представника абориґенів.

У сьому романі усе живе, динамічне: "у яскравому світлі, що вирвалося з кімнати", "її студений голос устромлювався у нього як ніж", "куля уже випередила його".

Тут живуть парадокси: "Ви тут зі мною тому, що вас тут не є", "урешті решт він виявився у центрі кола, поряд з сими людьми і у той сам час далеко од них".

Тут живуть високі матерії: "ідеали, же овищують серце", які стають досвідом героїв: "залишатися довго ув обіймах ілюзій ризиковано", ""та се не головне, що нас хвилює" -- промурмотів він уголос, начеб розмовляючи з вітром", "чому учишся у північних країнах, дак се уміння видіти".

Психологія і психіка -- у пластиці прози: "без принижень, без крику, тихо, але одразу зрозуміло, же свара", "сей невеличкий кафр, скажу вам, добрячий перець", "ледь уловимий одивований осміх", "південноавриканці тільки тоді усвідомлюють свою спільність, коли покидають Південну Африку", "як свічку задув у собі мислі а відчування".

Ознаки, суть апартеїду і відчуття людини у сих умовах: "юнаки, що живуть у сій країні, дуже рано стають дорослими", "вартує людям до чогось звикнути, як їм стає важко розібратися, добре се чи погано", "йому запраглося опинитися далееко-далеко від сеї країни ", "Майбути, же ми відчували за собою вину і страшилися, аби вони не учиняли з нами так, як ми з ними", "якщо ми потребуємо захисту, то скоріше від себе, а не від чорних".

Автор роману знаходить неперебутні істини і щедро ділиться ними з читачем: "доки існує вибір -- я відчуваю себе людиною", "не присмучуй свої мрії", "мрія -- духовна реальність життя", "там, де не варто чекати нічого доброго, зло торжествує і справляє повну свою перемогу".

Головним рушієм боротьби а спротиву є спрага гідности -- "вони з'являлися начеб з нізвідки але і скрізь". Їхня роздвоєність вельми трагічна: "ми воліємо будувати, капітане. Але спершу нам доводиться руйнувати -- у сему уся трагедія".

Фінал у романі абсолютно Мелвіллівський (роман МОБІ ДІК): "Перед нею розстилався той же безмір блакитного простору, же і до появи людини на землі. І нич більше".

Чудовий роман, пожитечний для українців. Якщо його ще нема по нашому -- варто перекласти а видати.