Ігор Мітров довго чекав своєї першої книжки. Філолог, родом з Керчі, зараз окупованої московитами.

Нарешті вона прийшла: ҐОЛЛАНДСЬКИЙ КУТ (СМОЛОСКИП, Київ, 2019).

Нарешті у мене до неї дійшли руки.

За сю книжку Ігор отримав премію імени Василя Симоненка, хоча і уважає Василя графоманом. Бідному Василеви од літературної школоти а літературного молодняка дістається чи не найбільше. За що? Не тямлю сего.

Але усе за рідом.

Передмова Олега Коцарєва. Післямова Олеся Барлога. Сей рудимент радянської видавничої традиції (і СМОЛОСКИПА) не є обов'язковим, а у випадку з Мітровим і зайвий, бо навіщо перед альбо після мова, же нич не мовить?

У книжці чимало дизайнерських виєбонів, особиво паґінація  з права на ліво. Не тямлю, навіщо. Краще б оглав дали наприпочатку -- для зручности читачеви.

ДЕНЬ ПОЕЗІЇ. Самоіронія і гострі кпини на адресу поетів у Київі.

АЙШВАРІЯ РАЙ. Тут добренний образ "довгоруким Дніпром", який виводимо у назву сього відгуку.

ПІСНЯ ПРО ЗАЙЦІВ -- самопародія, гідна доброї пародії. Не радив би тулити сю поторочу до наступних видань, якщо такі будуть.

ЦЕЛЯН. Тут добрий шмат: "блукаючи вулицею пауля целяна у місті чернівці стоячи в тіні повітряного шраму думав про неї за довгими часу столами із богом пиячив п'янів а він ні". Я би ним і обмежився. Але автор любить баласт, руду, і ся любов може одвернути вибагливого читача.

THE LOST HIGHWAY. "Я виходжу один на дорогу". Автор чомусь не згадує, же понад сто літ тому уже оден поет виходив один на дорогу -- і се був Міхаїл Лєрмонтов.

ДЕНДРИЧНА СИМВОЛІКА У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ.

"на ліжку дубовому дівчина кохана у червоній білизні мов калина об різдві" нічого опріч національної огиди не викликає. Шмоку пробачив би , Мітрову -- ні. Несмак є несмак.

ЛАКТОФІЛІЯ. Московизм "парне молоко". Не тямлю, чи можна адекватно передати українською отсе парноє малако. Тут притомним є шмат: "тепле молоко біле сонце київської пустелі солодке молоко тепле обличчя заново віднайдене". І більше нич.

АСТРОБЛЕМА. Чудово повністю, навіть фінальний матюк на місці.

УМОВНИЙ СПОСІБ. "Ти нарізаєш хлібину". Нарізають ковбасу, огірки, помидори, все опріч хліба. Хліба утинають, крають, ріжуть. Принаймні українці так чинять.

ЗАМІСТЬ ЛИСТА. "Чорнила скінчилися" -- московизм. Українською чорнило альбо атрамент -- по книжному.

ПОЛЬОВА ГОРЛЯНКА СПОВНЕНА СМІХОМ. Дуже добре.

СВІТАЄ. Чудово.

ЗОМЛІЛА ЗМІЇНА ЗЕМЛЯ. Добре без останнього чотиривірша.

МУХИ СІДАЮТЬ НА ОЧІ містить двоє самостійних а вартісних віршів: 1. Мухи сідають на очі ніч настає. 2. ной заховався в кишені дощу кублиться надмір мокро сміється волоссям струмків потопельник прокидайся  людино з прозорими крилами річка втекла з берегів. І все. Усе инше -- баласт.

У НЕЗГРАБНИХ КОРОВАХ те ж саме: 1. незграбні корови хмар світанкових із муканням сонце тіснили із неба. 2. рибу лякай у ставку пірнай і зникай.

Я ЗРОЗУМІВ -- теж витинанка: "я стану щасливим неначе невидимий слід".

В ЦЬОМУ СВІТІ -- так само: "У сьому світі, де пальці холодні як лоно байдужої жінки стискають горлянку і соняшний крик задихаєсь у прірві нутра".

ЛЮДИ ЙДУТЬ НЕ ЛИШАЮЧИ СЛІДУ. Тут  теж у занедбаности баласту два самостійні вірші: 1. Люди ідуть не лишаючи сліду люди йдуть не лишаючи сліз у вогні. 2. останнє зелене вчорашнє.

Се не праця рецензента, а автора і редактора. Наголошую на сих речах, аби автор не утратив добрі речі серед надміру баласту. Се чиста поетична техніка, штука, не більше того. І сьому, певнечки, мали би учити на літтворчости ткаченки там ріжні а наєнки. Хіба ні?

Чудова поема БАТРАХОМІОМАХІЯ. Стиль, ритм, конкретика, біль, емоції -- усе тут є. При перевиданні я би радив усунути московизми "проміжність" а "шершавий". Є ж українські одповідники. І вони штивніші.

Цикл КРИМСЬКІ АНАНАСИ теж художньо вартісний, збалансований, злютований, образно насичений, людяний. Поема ЯЛТА теж чудова.

Наснажена поемами а Кримом поетова стихія несе його далі -- ВІДЬМА, ЧОРТОВІ ПАЛЬЦІ, ТІЛОМ ДОМУ БЛУКАЮТЬ (ритм), БЕЗПРИТУЛЬНИЙ САМОТНІЙ НЕГР.

ANARCHY IN UKRAINE вивершується невірою в Україну -- і у себе: "і віщий боян напише нове слово на надгробку якого час покаже". Справа у тім, же українська нація веде війну не з народом, а з гимерою (за Львом Ґумільовим).

Вершинними на рівні з попередніми здобутковими творами автора бачаться мені 8, ВНОЧІ П'ЯНА ДІВЧИНА КУРИТЬ У ПАРКУ ШЕВЧЕНКА.

Отже, поет є, поет талановитий а  вартісний, зі своїм характером, зі своєю тематикою.

Що далі?

Працювати над словом (технічно, не полегшуючи собі літературного життя) і над собою (уникати безпотрібної боротьби з українством -- як Василя Симоненка так і своїм).

Чекатиму другої книзі Ігора Мітрова.