Колись мав щастя мешкати у гуртожитку ув одній кімнаті з Миколою Данильченком, який навчив мене слухати оперу, дивитися добре кіно і читати добру московську літературу. Серед авторів, яких він любить -- Олєґ Куваєв а Віктор Конєцкій. Про Олега буде мова иншим разом, а про книжку Віктора Конєцкого ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ мовлю уже зараз.
Він письменник-мариніст, досить дотепний а талановитий.
У ній -- дві повісти.
Повість ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ написано у стилі щоденника.
Цікаві вирази: "Спізнати музику -- віддатися їй", "і через пораду ви у мене зазирнути можете. Радити -- у собі таке відкрити, же словами не вимомротати", "самому у собі збиратися","терпіти мовчки", "тихо утямив", "бовван нечесаний", "неспокійної води", "було ненавспакомовно пізно", "змайнати", "бреше як очевидець", "берегти у собі рішучість".
Цікаві характери: "У мене у духовці пляшка шпирту прихована. Уже вполовинив", "він, звичайно, прикрив роздратування жартичком, бо я ж його жартики тямлю", "малослівний", "який не кидав зайвого слова ні на вітер, ні навіть при повному штилі", "дивитися самотою у студену весняну чи осінню воду, бачити свій відбиток, милуватися собою, навіть язика набік висолоплювати од радощів життя", "любить співати і щоби сенсу у словах сих пісень не було", "та я Бога молила, аби усі моря пересохли, усі", "у нас, жінок, иншіша старість аніж у вас.", "і він, і я, ставимося до окулярів зі сумнавою зненавистю", "у повазі до самої себе -- мета життя", "і приніс ріжні вибаченіння", "ні, рибу я не їм. Свічуся потім у сні", "тату, я нині спала будким сном", "очі у неї розкрилися як мокрі параплюйки", "себе вибовтуєш".
Цікава атмосфера морського життя: "де усі про усіх усе знають", "чистим байдикуном плавати з розуму злізеш", "огидна справа -- переїзд ув иншу каюту, коли тільки щойно розіклав манатки. І чимось принизливо ", "уже симпатично , коли людина мовить про симпатію до невеличкого а геть незнаменитого моря", "Студено. По Двіні битий лід", "Головна унутрішня проблема на судні -- таргани", "по собачих островах", "доукола була земля до самого виднокола, проте само видноколо уже було океаном. Альбо сумішшю вітру а океану. Ув отсю суміш вартує додати добру партику неспекотного сонця", "спокійне зовні плавання, але без унутрішнього відчуття спокійної дороги", "краще терпіти, поки можеш, біль, аніж визнати у собі хворобу", "а якщо вийдеш на крило, то опріч власних сліз нич не повидиш", "певні місця на судні служать певній меті, і винятково їй", "три чверті аварій на флоті припадають на час здачі-прийому вахт", "морські птахи співають коли летять самі","теплохід за старістю літ списали на цвяхи", "висадитися нарешті на материк ногами".
Цікава -- пластична -- художня мова автора: "Мела слабка заметіль", "стало бути", "сиротилися", "протягукнули", "у блакитну мар", "устає притуманене сонце", "сонце стартувало кровожерне", "закаютний затишок", "проз тіні древніх слів", "молоденькі соняшники чудні а добрі, мов телята, тому, що вони теплі, шерехуваті а дурненькі", "у снопах світла двох потужних прожекторів крутиться, вертиться, несеться, стреміє, струміє суміш з туману, мраки, бусови, бризок а усеї иншої модливої мутанини", "омутно задумавшись", "ошоломіння а ошаління", "кадри мокрого хаосу", "а тут у вас усе жінками пахкотить", "я йому мовлю прикір", "стало чомусь неприємно начебто сам акриду проковтнув".
Цікаві цитати: "день для дитини у сотні разів довшіший за день дорослого". Актор а фільмар, уроджений у Київі, Ролан Биков. "чим ближча людина до істини, тим вона простіша а зрозуміла" Антон Чєхов. "відвага у тяжку хвилину -- річ така ж рідкісна, як дружба. Альбо любов". Жак Ів Кусто.
Цікаві прориви ув одвічне: "якщо щастя і буває на світі, то саме на стільки миттєвин, скільки зорить зелений промінь", "тільки повному ідийотови не буває у морі страшно, коли воно розпросторює пояс стидливости а демонструє катастрофічно космічну силу стихій", "у морі глибини не звідаш, як не звідаєш у людях правди", "усе ґеніяльне дещо патолоґічне", "неможливо пояснити незрозуміле через незрозуміле", "аби швидше прогнати проз себе і проз Анктартиду Час".
Цікавий кольоропис: "Руді ліси біля густо-синього моря. Сірі валуни, складені на купи на чорних полях, з яких де-не-де пробивалася ніжна зеленина озимини. Верби по коліна у холодній воді придорожених шанців".
Цікаві думки про творчість: "він самотній у творчості", "Навіть дуже погані письменники писали про собак вельми добре. Так уже сі особин улаштовані -- маю на увазі собак", "се мій жах зараз -- самовпотор. Страх самоповтору переслідує й у ві сні", "люди хочуть достеменности бодай у книзі, якщо у житті їм запихають бреханину і у вічі, і до вух, і у ніс, і навіть у вени", "час мені суддя. А більше ніхто".
Автор згадує про українця Валентина Пікуля, не називаючи го. Мо, цензура викреслила, бо у сересері не вельми любили сего історичного романіста, уважаючи го макулатурним -- себто сов'єтським Дюмою.
Потім згадує героя МЕРТВИХ ДУШ Чичікова українця Миколи Гоголя-Яновського.
Згадує якогось українця Валю Кравченка.
Пахне Україною і у такому кулінарному пасажі: "гречку обов'язково треба у глиняному горщику упарювати".
Але мусить щось бути антиукраїнське, як же без сього. І воно є: шмат про канадського репортера Ґалушкіна, який щось не так написав. Йо.
Повістина ТУТ ОБІЙДЕМОСЯ БЕЗ НАЗВИ -- начеб щоденникове продовження щоденникової попередниці.
Пеан Юхану Смуулу, автору ЛЬОДОВОЇ КНИГИ. Наголошується, же він не дотягнув і до п'ятдесяти. "Скромність а сміливість -- дві основні риси Юхана Смуула. Їх треба ще помножити на його гумор".
Окремий розділ присвячено пам'яти Віктора Курочкіна, знайомству з яким завдячує Валентинові Пікулю (ще один українець у московитській літературі). Курочкін написав твори ПАСТУХ, ЦИГАН БЕЦКО, НА ВІЙНІ ЯК НА ВІЙНІ, ВИРОДОК, НАДЕНЬКА З АЛАПАЇВА, ЗАБИТИЙ ДОШКАМИ ДІМ.
Цікаві цитати: "Можливо, талант Гемінґвея полягав у тому, же він умів мандрувати , зберігаючи шлунок у нормі?" Норман Мейлер. "Океан вартує, аби про нього писали так само, як про людину". Ернест Гемінґвей. "Харчуючись тільки виображенням себе, людина скоро поїда свою душу, висихає у найгіршій бідности і гине ув охлялому безумі". Андрєй Платонов.
А ось і вічне у миттєвому: "місто -- завмерло, і тільки пташині голоси мовили, що життя є життя і що воно сильніше за смерть", "найбезтурботніше а найщасливіше створіння на світі -- вода", "тяжка а сумна справа -- розбирати листи давно померлих людей", "знаходити радість у сій красі", "Треба учитися без щастя, але з радістю. Треба вірити собі. Треба бути терплячим з близькими а далекими", "учитися тому, що є недосяжним", "Не віддавай свого серця нікому. Воно трудне у чужій сумці навіть доброї людини".
А се солдатська примівка а правило: "нікуди не просись, ні від чого не відмовляйся".
А се просто народна: "Поїхали з горіхами".
Згадує автор про Марґариту Довлатову, авторку споминів про Ольґу Форш.
Пише про письмаків. Зокрема про Алєксандера Ґріна (з українців): "коли я читав АВТОБІОҐРАФІЧНУ ПОВІСТЬ Ґріна, мені видалося , же він не любив відповідальности за людей". Конєцкій дає цитату з Ґріна: "Я бачив, же він дивиться на море як на роботу, а не як на героїчну поезію, і відвернувся од нього серцем своїм". Дещо далі Конєцкій побиває Ґріна його ж оповіддю: "Вийшли у море, марево було нерівне, гребти він не зміг. Рибалки зглянулися на се, звільнили від гребіння. Він сидів на кормі, покурював, відчуваючи море як героїчну поезію, а рибалки верґали веслами". Се жорстко -- якщо не жорстоко -- але справделиво.
Инша справа -- закордон: "Сіменона я ніжно а подячно люблю". "Ґолсуорсі не бажає тримати сюжет ні на чому, опріч любовної інтриґи".
Згадує Конєцкій і естонця Леннарта Мері а його книжку МІСТ У БІЛЕ БЕЗГОМІННЯ. Знав би він тоді, же мовить про майбутнього президента незалежної від Московії Естонії...
Згадує "незлим тихим словом" (Тарас Шевченко) Конєцкій і Помяловского з його чудернацьким дієсловом "плюхолійствувати".
Лєв Толстой "ясновидець не тільки духу, а і плоті".
Мовить Конєцкій і про Віктора Шкловского, же мовив про його книжку МІСЯЦЬ УДЕНЬ. Ось цитати з нього -- усні а писані: "людина чинить один раз так, як треба. Сміливо. І тоді може помирати щасливою", "Слова -- се наші незадоволені бажання", "Жінки -- корисна пліснява", "Розумні учені мовлять, же Усесвіт безкінечний, але не безмежний. Ми єдині -- ми мозок Усесвіту. Ми пишемо, аби показати, як мучиться мозок у нескінченности, яка не безмежна", "Чорне море затісне для туску", "Ваша доля -- жити, а не пропадати. Любити, а не ображати. Писати, а не ображатись", "П'яні не бачать одне одного".
За "вітром надуло Матер Божу" автор відповідатиме не тут і не перед нами.
А от цікаві деталі творять художність -- "дворова тиша", "м'яко-добра у глибинах", "так нестерпно тяжко було, так безповоротно а невідворотно так".
І море морської конкретики: "усі моряки, же уміють професійно долати бажання сну, уже ув одному сьому -- люди вольові", "пережив чимало самоти, туску а безнадії ув океанах", "Знайомі імена перетворяться ув імена морів а мисів", "треба бути сильним, як сильним є капітан, котрому нема кому передати управління".
Історія мистецтва -- се історії людей: мама зберегла чимало листівок " діточої подруги а потім і колеги Олюні Хохлової. Ся Олюня залишилася у Франції з трупою Дяґілєва, коли почалася світова війна. І вийшла заміж за Пабло Пікассо". Хохлова -- теж українка. Пам'ятаєме Пікассо в українській вишиванці, же була му до лиця.
Гірка правда про негідника Суворова -- реквізував коні по селах разом з ґаздами, аби годували їх а доглядали, бо солдатови на тоє по цимбалах. Бидло бидлом.
Не обійшлося і без роздумів про літературу: "серед книжок, так як і серед людей, можна потрапити у погану компанію", "белетрист, я би мовив: се людина, ка пише книги, котра ніколи не тямила, не тямить і не тямитиме, що таке література. Ніколи.", "Література може бути иноді горілкою альбо навіть шпиртом, але ніколи -- вином. Її нема змоги ні деґустувати, ні смакувати", "одні уміють писати характери. Инші -- стосунки поміж характерами. Перші схоплюють дух часу. Инші дух часу формують", "ми уражені прозою великих ще і тому, же кожде слово у їх реченнях радіє точности, з якою воно оселене до життя", "юрма улюбленим героєм бути не годна. Тут потрібна людина".
Чудовим письмацьким одкровенням в усій глибині самоусвідомлення своєї сили а відповідальности після смерти є отсей пасаж: "великі письмаки часто а помітно ризикували у земному житті земними благами, тому, що знали і знають, же у них двоє життів. І заради тривалости другого життя є сенс перетерпіти у житті тут. А коли у людини одне життя, йому вельми тяжко не пристосовуватися а не вигадувати, бо він приречений на непам'ять. Друге письмацьке життя має тривалість, прямо пропорційну кількости сміливости а чесности у першому -- ризик виправданий, хоча далеко не завжди усвідомлений, нерідко спрацьовує інтуїція таланту", "се не написано, а сотворено, народжено у світ, тому існуватиме вічно".
