На люб'язні запросини завідучої відділом соціяльно-культурної діяльности Національної бібіліотеки імени Ярослава Мудрого у Київі Олени Сливки подивився чудовий фільм Андрія Литвиненка ЗАПОВІДНИК АСКАНІЯ.

Анонс бібліотеки звучав так:

3 червня 2021 року о 15 год. у конференц-залі Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1, відбудеться показ документального фільму «Заповідник Асканія».

5 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища (World Environment Day). Цей день офіційно був визначений Генеральною асамблеєю ООН 15 грудня 1972 року і відзначається щорічно.

Всесвітній день охорони навколишнього середовища покликаний звернути увагу світового співтовариства до екологічних проблем, щоб стимулювати політичний інтерес та відповідні активні дії світового співтовариства, спрямовані на збереження балансу в природі та навколишньому середовищі.

З початком 2021 року розпочалася дія резолюції ООН, яка проголошує 2021-2030 роки Десятиріччям відновлення екосистем. Концепція Десятиріччя передбачає спрямування зусиль щодо масштабного відновлення деградованих і пошкоджених екосистем, зокрема біорізноманіття.

З нагоди Дня навколишнього середовища в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого за підтримки Державного агентства України з питань кіно відбудеться показ фільму Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія». Компанія-виробник – «435 ФІЛМС».

Стрічка розповідає про найбільший у Європі та найстаріший степовий біосферний заповідник планети, екосистеми якого налічують близько 500 видів вищих рослин і понад три тисячі видів тварин. У цьому дивокраї люди уживаються з різноманітними тваринами, а їх любов до природи перетворюється на життєву місію. Вже ціле століття Асканія-Нова захищає унікальну екосистему від змін, які може спричинити людина. Проте, чи прийме вона зміни, необхідні для власного виживання?

Прем’єра фільму відбулась на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, де картина отримала Головний приз студентського журі.

А тепер про моє сприйняття фільму.

Він художньо-документальний, бо містить у собі більше змісту, ніж міг би. Герої -- живі люди, кожен зі своїм характером.

Про що фільм? Про Асканію? Та ні. Фільм про мрію і про проблему вибору: бути собою не таким як усі чи бути собою таким як усі.

Орнітолог Павло Чегорка раює у заповіднику, любить се, тямить, живе сим. Він цікавий, він як безвість радости а світла. Хоч і москворотий зовні. Але у глибині -- українець до мозку кісток. Знаю його тата Петра -- орнітолоґа, знаю його дядька Олександера -- чудового маляра. Українська мова у нього жива, повновода, повнорадісна. Фільмар Андрій Литвиненко показує історію з продовженням. Через два роки Павло Чегорка уже у засніженому Київі на будові. Мовить скрушно, гірко, хоч і  вагомі речі: тут я як усі, заробляю, аби тратити, аби потім знову заробляти... А там я був не як усі -- собою. Гіркий досвід, але вельми пожитечний для довчіпного глядача.

Инший герой -- Микола Хлевнюк. Людина-поезія, людина-свято, людина-мрія, людина-енергія. Він любить світ, світло, пташок, листя, пісні, весну, осінь. Він мріє поїхати до Австралії а побачити гору-моноліт у тамтешній пустелі. "Побачити а померти". Він їздить на фестивалі по Україні, а на дорогу собі заробляє продажем павиного пір'я. Рекляма проста. Мовить до дівчини: "Озмеш перо а хлопця лоскотатимеш аби він дійшов до хотіння. Обом буде добре". Він чудово відчуває споконвічну хату, у якій живе, повідає про привид, же його провідав уночи. Прощання з Миколою Хлевнюком сумне. Він тямить, же мрія нездійснима, же його життєрадість пропадає надармо у раю Асканії. Сидить на окоренку викорчуваного дерева, чекає, павині нерозпродані пера зачохлені чорною клейонкою. Все.

Ще инший -- директор Асканії Віктор Гавриленко -- теж незглибимий український характер.

Реп Паші Паштета -- як вставна новела -- але не вставляється, дисґармонує із тлом художньо-документальної оповіді. Се москворотство нічим не виправдане і нічого спільного з трьома українцями не має. Та й з Україною теж.

У фільмі є і персоніжі другого плану: жіночка, що займаєсь пташками, хлопчик, же напуває з пипок молоком молодняк тварин, чоловічок, же просторікує про Асканію.

У фільмі дуже  багато неймовірних, художньо вартісних кадрів. Назву тільки два: мухи на вікні, а за вікном пейзаж (так і дзумить у мозку дворядок Арсєнія Тарковского: "По сліпих очах старпухи Ходять мухи, мухи, мухи"), чорногузи, же сідають на воду перепочити, а вода тече, змиває час, утому, порохи.

Мовна хаотичність цікава як образ того, як народна сильна стихія української мови розмиває чужу московитську. Проте я би лишив шматок такого як приклад, як образ, метафору, а цілий фільм усе таки або спонукав героїв мовити українською, або озвучив московитські шматки доброю українською.

Бракує титрування під час фільму, як то зазвичай чинять на Заході у подібних фільмах. Герой, же має характер, голос, долю, історію -- мусить мати і ім'я, яке варто повторити не воднораз, аби глядач звик до нього і воно стало для нього своїм.

Про "паштет" Паштета я уже повів вище.

Фільм філософськи розпросторений, художньо вартісний. свіжий. світлий, неперебутній.

Українці мусять його усотати у себе як вагомий, важливий досвід буття.

Що буде далі з Павлом Чегоркою  не тямлю. Хотілося б, аби він був щасливим, був собою, був достойним продовжувачем козацького роду свого тата а рідного вуйка.

А от Миколі Хлевнюку можна запомогти -- і здійснити го невинну діточу мрію. Є у нас українці ув Австралії, зокрема лідер українських бандерівців Стефан Романів, які могли би се учинити. Се вельми важливо -- по собі знаю. Моя рідна матуша Ґрахіна -- сестра мої мами -- мріяла бодай раз полетіти літаком. Але ніхто ї мрії не почув. Так і померла, сердега, без польоту. Шкода. На книжці у неї пропало тисяч 80 сов'єцьких рублєй. За сі гроші вона могла би у космос полетіти, не те, же літаком. Але не склалося. Тому я вельми розую Миколу і докладу максимум зусиль, аби се збулося.

Єдина проблема, фільмареві Андрію Литвиненку доведеться знімати продовження з назвою ТОРЖЕСТВО ЖИТТЯ А МРІЇ.

Але се ж добре, хіба ні?