Збірка оповідань Юрія Мушкетика СУД побачила світ у видавництві ҐЕНЕЗА у Київі 2004 року.

Подарована мені автором року 2006.

Прочитав її тільки отсе зараз. Уже і Мушкета нема. Тобто людини нема, якій можна зателефонувати і перемовитись. Його голос маю у душі і мені вельми бракує присутности Юрія Мушкетика.

Але у літературі він є, він живий, і говорить зі своїм читачем.

Отже, СУД.

СМЕРТЬ СОКРАТА. Зразок дивовижної інтелектуальної прози а заглиблення ув далеку епоху Сократа: "калатав рибний дзвін", "аґора убирала усіх", "Аґора -- життя. Се провість на урожай, чутки про війну, мудра бесіда філософа, придбана потрібна річ і корисні знайомства", "Фріґ возить рибу з Пірею у величезних кадовбах-зрізах".

Чудовий портрет героя: "сам був важкий, кремезний, немов обкопаний, але не підрубаний корч", "Тиша шерхла, гусла, вона ось-ось мала скрижаніти зовсім, але її знову надколов Сократів голос".

Цікавий стиль ув образах ("кінчик стріли у польоті", "втомлене море", "мить одірвалась од вічности"), штивна мова ("розгодинилося на серці", "стратег ішов через регіт", "хвилі байдуже бігли на берег", "темрява запавутинює його"), психологізм ("діди, котрі страшаться довгої ночі", "юнаки, для яких сон -- гірський мед, а потома -- нерозбавлене вино", "має голос -- а не владу", "як може сказати лише переконана у своїй правоті дитина", "народжені для бігу, бігли, аби померти"), інтелектуальний досвід для читача ("Палких бажань і холодної безнадії, їх ніколи не можна зрівноважитиув одній людині", "те, же вони домислять, буде більше, ніж те, що хочеш ти сказати", "у кожного своє море, своє сонце. Так само, як серце, як думка", "ми -- демократи для себе", "якщо дуже довго думати, ворог устигне відрубати думки разом із головою").  

СТРАХ ПІДСТАРОСТИ ЧАПЛИНСЬКОГО. Инший час -- і герої инші: "згладити зі світу сотника не удавалося".

І реалії: "У хана з королем цілунок на дружбу", "кожух вовною догори -- по татарському", "летів гатала", "недишенцією, себто беззаконням", "рибна річка", "степовий румак", "диміли кров'ю шаблі".

Давня епоха вимагає небуденної мови: "неулагодженість", "вузька стрічка води, вона блискотіла, неначе кинута у зело шабля", "пошаблювати", "виполохав з шалини".

Психольґічно Чаплинський нікчемак: "кляча для гною", "холонучи животом", "уже й не страх а жах", "одна думка у підстаростиній голові перетерла другу", "Чаплинський чалапав до берега", "жодної осуги не поклав на себе". Та й смерть його собача.

ДИЯВОЛ НЕ СПИТЬ. Се оповідання чи й коротку повістину так само сміливо можемо зарахувати до інтелектуальної прози Юрія Мушкетика. Перед його художнім мікроскопом фільософ а поет Григорій Сковорода.

Штивна мова і тут: "дрімки самі упали на очі", "від дорожньої трясовиці", "стало гірким як чемериця", "одчахнувся од стіни Оверко", "шелехнув", "тільки три чаплі тягли на північ, махали крилами шпарко, скрипіли простудженими на болоті голосами, здавалося, десь їде немащений віз", "валасаюся", "шамуль поза црковкою", "дощ перешумів" .

Портрет Сковороди: "Сковорода оддав добривечір", "люблю на твердому", "часто ходив миркачем", "Так і не накібчив жодної? Не можеш чи гидуєш?", "прожив неначе у ночвах по воді проплавав".

Філософія Сковороди ("Бог над ним , але й з ним, у ньому. Він скрізь і всюди. Навіть ув отому полив'яному черепку під тином. Найперше ж у мислі людській, у серці. Бог -- се мисль, се правда, се істина. Се друг людини, а не наглядач за нею", "мій чистий день і за тисячу нечестивих літ не продам", "коли починається курча, тоді псується яйце") зударається з життєвим трибом його колишніх співспудеїв -- церковного сановника та мандрівного дяка.

Хто переміг у словодвобої?

Диявол не спить.

І хто Мушкетик? Сковорода? Сановник? Пиворіз? Се теж важливо і додає оповіданню контекстуальної пікантности.

ХРИСТОС І МАРІЯ У СРІБНІМ ОКЛАДІ. Оповідання про голодомор.  Тут зовсім инші реалії: смерть, голод, московитська ненасить: "Думку ворушити боялася", "не домагалася віри."

СУД. Оповідання про село, захаращене публіцистикою, вельми а вельми слабке.

МЕРТВИЙ ПТАХ. Оповідання про Сталіна. Незвичний погляд на тирана.

ХТО І ЯК ВИГРАВ ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ. Чудове оповідання з живими героями у незвичайних обставинах початку другої світової війни на теренах України.

Мова плястично передає і епоху, і час, і героїв: "Позаду машини стовпом курява, добре, же їдуть проти вітру і її односить навспак", "і жайвір тягне у небо тонку перегріту струну", "охо-хо, охохоньки", "прип'яті на пакулях".

ЧЕРЕВИКИ. Сей твір має певну точку розчулення, коли читач переходить радість очищення через сльози. У книжці се єдиний такий твір. Та їх і не може бути багато.

Спомин дитинства, триває дпуга світова війна: "У шинелях наопак".

Мама напекла пампухів і посилає сина продати їх аби купити черевики до школи.

Героєві сором продавати солдатам їжу -- вони віддадуть за його пампухи а черевики життя.

Солдати кидають йому до порожнього кошика черевики.

Се і розчулює.

ЛАВРОВИЙ ВІНОК. Бандерівська тема.

Головний герой -- Максим -- поміж двох вогнів -- бандерівського а московитського. Копає собі могилу. Його портрет -- се психольогічна напруга, же хвилями пружить на читача: "Не рвався уперед і не тягнувся навспак", "не панікував серцем, не голосив душею", "трудив руки об корінь", "чомбаран", "слимуз, засранець, дурної мами син", "в горіхових очах палав вогонь образи, люті".

Герой гине -- і гине свідомо -- від рук московитів. Достойна смерть.

КУРИС. Майже детектив у стилі Патріка  Модіяно а Якова Стецюка. Уже наші дні. Син бандерівця -- що ненавидить бандерівців -- їде на Бандерівщину шукати свого коріння. Прототипом енкаведешника у відставці слугував генерал міліції, колишній міністр унутрішніх справ УРСР, член спілки письмаків Іван Головченко (йому допомагав у написанні книжок Олекса Мусієнко).

Мова так само цікава: "засох у майорах", "я усе життя не прожив не собою, а не знаю ким... Усе життя", "з муратинням по обличчю", "згарцьоване худобою та птаством подвір'я", "сипав із підрешітка зерно", "Боцанові очі були безколірні, здавалося, вони довго лежали у снігу і їх щойно вийняли звідти", "Крісів даруночок. Уже і кісток його досі нема, а мої болять".

СОНЕЧКО. Війна. Підступність краси, аморальність, доля -- все тут є.

І мова, і стиль, і герої: "нишковий", "виїдали їй душу", "кубехи", "і губи його тремтіли наче на холоді".

СРІБНА КУЛЯ. Дивовижна химерна проза -- тонка, вартісна, світла а свіжа: "давкі солодкі пахощі", "допинаючись правди" -- з янголом у фіналі.

ҐЕҐЕМОН. Автор вельми любив порпатися у землі у себе на дачі у Кончі-Озерній. Очевидно, се дачне оповідання навіяне саме сим досвідом.

Український асенізатор і москворотий скоробагатько, лайно у трубах, лайно у суспільних трубах -- ге ж.

Мовний вимір і вимір психологічний -- співмірні: "горіхи аж лебедять листом", "покурбачених пальців", "Мати поселила мені у зів'яле серце Україну", "неключиме зло", "переярки", "попе, висповідай кобилу", "натоптуватий", "або на рибу з топтухою", "у засторонку при конях", "у яких мліли-витьохкували солов'ї та іволга пила тягучий, густий мед літа", "ріка живої води", "напровесні усе там цвіло дико, жаско, ба навіть жорстоко", "жив просто, аби не перейти нікому дороги та щоб не перейшли йому", "треба сутужити самому", "охмолоставшись".

СОЛОДКЕ ЖИТТЯ ОНИКІЯ ЗАЙЦЯ. Гостра сатира на псевдосоціяльний ліфт у сучасній Україні. Так і функціонує правлячий бидлячий клас. На жаль.

Розкішна мова, цікаві герої, сміливими мазками -- українське безголов'я: "у душі щось схлюпувало, схлипувало, зітгало", "мішанка", "заробиш як Макар на вовні", "деревина притемніла", "біля жарива", "тримався краю", "на кілька сталок", "і уперше на віку його душа мовби була стулена із двох половинок, неначе розрізаний гарбуз, він ще увесь є, однак уже не цілий".

МИКУСЯ ВИХОДИТЬ ЗАМІЖ. Цікавий шкіц про житейський успіх а ні. Прикрим є понукання автора над історичною назвою сіверянського села Навози. Се непристойно, бо кожна історична назва вартісна.

ДУРІАН. Екзотичне оповідання з мандрів.

НАЦІОНАЛІСТ. Похоронна історія. Мабуть, задум з'явився при похованні дружини автора.

"Жалься, Боже, України" -- мовив би Іван Мазепа: "за чаркою самогону розгомонілися", "кулі виїли", "мацулив", "вовкодухий".

Дві притчі у стилі паралельної історії слабонькі.

А от нарис ЗАСТУПИЛА ЧОРНА ХМАРА чудовезний. Про Петра Дорошенка.

ВОВЧОЮ СТЕЖКОЮ. Історичне оповідання часів козаччини.

ПЕРЕМОЖНИЙ КРИК ПІВНЯ. А се вже історія у стилі Івана Нечуя-Левицького -- помста півнем через смерть: "дошпетний -- скаже і прикаже", "нестеменний батько", "вона і жила на світі тільки через те, же десь там жив він"

Прикрістю у книжці  є авторська глухота, же межує з обсцентною лексикою: "дуХУ Й ОСТАТОЧНО УПЕВНИВСЯ У ЙОГО НЕРОЗУМІ", "страХУ Й БЕЗ ПЕЧАЛИ", "епоХУ Й САМИХ ПАСАЖИРІВ", "даХУ І ПІВДИМАРЯ ПОФАРБОВАНІ", Луцька область замість Волинської,  а також недоречне використання московитської мови у мові героїв.

Юрій Мушкетик -- чудовий інтелектуальний письменник. Його бажання і спромога писати -- багато, про багато що -- розпорошувала його художню силу. Отсе бажання -- і чомусь щоденний обов'язок -- писати не виправдовувало себе.

Проте ЧАС ПО ІМЕНИ КАТ відсіче усе мертве і полишить вічне. А вічного у Юрія Мушкетика подостатньо.

СУД вийшов накладом 600 примірників. Для порівняння, тільки одне видання роману БІЛА ТІНЬ у Роман-ґазєтє у Москві мало наклад 2 з половиною мільйони примірників. З сього видання було здійснено переклади а видання сього роману в усіх країнах соціялістичної співдружности.

В Україні сей роман вийшов вельми покришений цензурою.

Позацензурний варіянт українською мовою побачив світ у сучасній Україні ще при житті автора усього тисячним накладом.

Така доля письмака.