Березень

 

Дерев сирих вугілля,

ще не зоране поле,

собаки мокрий гавкіт,

що тільки-но виліз

із ставка,

вечірнього латаття зелена вода.

Вечір,

згорбившись,

вдивляється у став.

 

Весняний ранок

 

*

Світанок,

мов тисячі інших.

Заспане сонце.

З чашки морський туман.

 

А вночі вмерла зірка,

втопилась людина,

згорів ліс.

 

*

Вийшов на озеро,

чорніють рибалки,

сміються чайки в унісон.

Прокинулась сопілка очерету.

 

*

Немов дитина

мовила перше слово,

полетів горобець.

 

***

Тріщини в небі:

місто на дні

алкогольної пляшки.

 

 

 

Кольори дощу

 

*

Небо –

грязюка з коліс велосипеда.

На дощ.

 

*

На сьогоднішнього мене

так сонце схоже.

Млявість світла на вікні.

 

*

Післядощ в повітрі.

Розмах кроку –

вгрузли ноги в чорнозем.

 

 

***

У затінку дерева

дрімає собака.

Дев’яносто два дні літа.

 

Уривки із подорожнього записника

 

*

Сховалося сонце

між долинами скель.

Нічні жебраки.

 

*

Знайшли хатину

в селищі між гір.

Заснули без задніх ніг.

 

*

Крута стежка вгору.

От би померти на горі Говерла

у віці сто років.

 

*

Втомлений шляхом,

згадав розмову

із дядьком у протезі.

 

*

Літо – час збирання

зелених спогадів.

Сутінки серпневих стін.

 

Автопортрет 1

 

Чорний камінь

посеред дороги.

Будь-що – не ворухнеться.

 

Автопортрет 2

 

Непевна хвиля,

що втратила

відчуття берегу.

 

Автопортрет 3

 

Віддзеркалення у воді,

що хвилясто відбиває сонце.

 

***

 

                                                                              “Хіба на цілий ліс немає

Одного непростого дерева..

                                                                 Дерева щастя?”

Олег Лишега

Контури непосадженого

дерева щастя

затуляли б відблиск

місяця роздумів.

 

Так смішно стало,

коли згадав своє майбутнє.

 

Як голова загубленого

в пустелі,

ніч.

Пейзажна алея

 

Хитається маятник голови.

Відлунав дзвін церкви у листі.

Дужі хлопці продираються

крізь дерева

униз,

шукають

магічний вечір

у траві.

 

 

Маленького принца

заколисує співом

дівчинка.

 

Юнки й неюнки –

пейзажні панни –

творять алеї

привабливість.

 

Вересніє.

Вітер вже мерзлий,

та сонце нас не покине.

 

***

В’їхав у Київ,

немов деревляни,

народжені для слави інших.

До вівтаря величного міста

іще одне тіло.

 

Про все

Поглянув угору –

вечоріє.

А здавалося б: світанок.

 

***

Вдягнуло сонце

посмішку робочу

і світить безпросвітно.

 

*

Персиковий шлях.

Гілля пливе

за течією.

 

*

Персиковий шлях.

Чекають лавчини

театральних розмов.

 

*

Персиковий шлях.

Листок жовтого вечора

у книжку віршів залетів.

 

*

Персиковий шлях.

Сім мазків

на синьому полотні.

 

*

Персиковий шлях.

Колись молоді художники

продають картини.

 

Місце сили

Осінь – святиня ліні

й дощових нудот.

З древніх полиць

здмухаю іній.

День за днем

вловлюю листя

листопадових книжок.

 

***

Затишшя,

коли думки – ненароджені діти.

У руці –  місячне скло.

Нічний пташе,

чому пролетів повз,

не глянувши у вічі?

 

Білоцерківські вірші

1. Так недоречно

    перехожий

    білим криком

    в білу ніч

    засміявся чи передсмертно закричав.

 

2. Вертаєшся додому

    крізь чорний ліс –

    і отримуєш ніж.

    Як зручно жити і знати,

    що з лісу – казки.

 

3. Сонце – кольору горілки з перцем.

 

4. Під застиглим сонцем

    подекуди добре

    випити келих свіжого повітря,

    у якому відбивається ритм серця,

    знаючи, що ранок – подих мерця;

    що, зрештою, й коливань чортма.

 

5. Ніч – лише нагадування, що місяць труп сонця.

    Загасили багаття у лісі.

    Прошепотів димовий змій.

    Сниться попіл.

 

6. (ранковий пейзаж)

    Екстаз небесної дівчини.

    Повзучий хребет міста.

    Роздратованість пробудженого потяга.

    Туман, вмрячений в очі.

    Міст – овал спини натурника.

 

***

Зловивши листок,

найближчого друга,

почув пісні утрачених світів.

 

До питання об’єму води у склянці

Склянка – на друзки:

витекла вода у невідь.

***

Грюкає в серце стовбура серця.

Прикрасте мене пожовклим листям.

Гербарій слів – на добрий спогад.

 

Присутність спокою

 

*

Сіре сопіння стін

і думка вечірнього жовтня.

 

*

Святкує сім’я.

На стіні – картина зимового лісу,

що написана з мене.

 

Новорічні вірші

 

*

Поступово стаєш

товаришем тиші.

Кімната без ялинки.

 

*

Місяцелюд з мішків

сипле сніг.

Білий шарф хурделиці.

 

*

За кілька годин до кінця світу

перечитуєш улюблених поетів.

Ялинка з літер.

 

*

Розправляє ніч

фарбовані коси.

Ворони за овид тікають.