Шаную Івана Рябчія як сміливого есеїста, доброго перекладача, а чудового інтерв'юєра.

Його книжка розмов з тамтешніми а нашими співрозмовцями є доволі цікавою а пожитечною. Назва її ДВІЧІ ПО ДЕСЯТЬ: ОБЛИЧЧЯ І ГОЛОСИ, а видало її 2015 року ВИДАВНИЦТВО АНЕТТИ АНТОНЕНКО.

До кождої розмови подано добротний життєпис співрозмовці автора книги.

Амелі Нотомб. Бельгія. "будинок, який зазнав метаморфоз фасадизму". Прикільно. Я саме у такому будинку у Київі пишу сю реценжку -- фасад на два поверхи, а поверхів чотири.

"Успіх для мене -- се перш за все задоволення". Цікавий письмацький ґедонізм. Проте ось і застереження: "Небезпечно, спираючись лише на успіх, уважати, буцім ти зробив щось таке, чого не можуть повторити инші". Самовирок: "Мої тексти доволі розпливчасті, а Бельгія -- країна сюрреалізму". Про свою націю так: "У бельгійців забагато комплексів, вони не упевнені у собі". Щодо терміну бельгійського народу автор книги мав би посуперечитись з пані Нотомб. Фламандці а франкофони -- чи се є один народ? Я не певен того.   Своє усвідомлення сили слова авторка намагається передати співрозмовнику -- а від так -- і почительнику: "Ніхто не купуватиме книжок лише тому, же хтось носить чудернацького капелюха. Річ у самій книжці, у тексті. І понад усе мене уражає успіх за кордоном, у країнах, де я ніколи не була". А ось і луста творчого хліба: "для мене єдиний спосіб позбутися потрясіння -- написати роман". Пані написала 75 романів, хоча видала тільки 21. Отсе нелінивство письмацьке.

Жан Люк Утерс. Бельгія. Чомусь називає музей Булґакова головною принадою Київа, і співрозмовник го не поправляє. А шкода.

Спозир на українську столицю: "Дуже рухливе місто, яке постійно кудись прямує". З письменницької комори: "Треба абстраґуватися від повсякдення". Ширше про красне письментсво: "Швидкісні поїзди -- також чинник певного проґресу у літературі". Колись відомий український історик Богдан патриляк мовив: "Націоналізм є хворобою суспільства". Йому не суперечить і бельгійський автор: "націоналізм є наслідком утисків історичного  приниження ". Те, же Бельгія -- штучна країна, на думку Утерса, дає бельгійським письмакам абсолютну свободу.

Що ж до завдань бельгійської літератури, то співрозмовця рябчія бачить її так: "нині головна тенденція оновлення бельгійської літератури -- її особливий погляд на Европу".

Ерік Еманнюель Шмітт. Бельгія, Франція. Про лицедійське мистецтво: "Московити грають і серцем, і головою, і тілом. У Франції ж схильні грати переважно головою, зрідка -- серцем. І практично ніколи -- тілом. У Німеччині грають тільки головою і серцем, але не тілом." Духовний досвід: "Основні постачальники  сенсу-- релігії та духовні вчення".

Сильв'ян Дюпюї. Швайцарія. Її прабаба родом із Хотина. Ставлення до материкової землі мови її творів: "Я дуже люблю Францію, за якою сумував мій тато. У дитинстві я уявляла її собі державою письменників." луста творчого хліба: "Письмо -- моя основна робота, пошук сенсу і форми". Ставлення до корифеїв: "Беккет чудовий, проте можна писати і по иншому. Ми, теперішні, потребуєме иншого".

Жак де Декер. Бельгія.

Ірен Стецик. Українка з Бельгії. Порівняння Андрєя Куркова з Миколою Гоголем- Яновським кричуще неадекватне. з сим варто бути обережнішим передусім автору книжки.

Ніколь Лемер Д'Аґаджіо.Маляреса з Франції.

Міранда Люсьєн. Франція. "існують ріжні сексуальні ідентичности", "я вирослав читаючи", "хотілося б уникнути справжньої зрілости".

Юґетта де Броквіль. Бельгія. "Я не думаю, же література має стать", "Слово сильніше за дію".

Франсуаза Вільмар. Бельгія. "Кожен текст має власний голос -- лднаковий від початку і до кінця".

Друга половина книжки ТУТЕШНІ значно слабша. Чому? НЕ тямлю сього. Але так є.

Валерій Шевчук.

Поліна Городиська.

Володимир Буряк-Селіванов. "Україна -- не духовно-інтелектуальний моноліт". Абсолютне глупство а не розуміння ріжниці поміж нацією а державою. Нація -- моноліт, держава ні у силу ріжних причин.

Віталій Чернецький. "Україна перебуває ніби під скляним  ковпаком, зосереджена на самій собі". Та невже? Колись і про себе варто подумати, хіба ні? "Неохайна економічна політика".

Олекса Довгий.

Вячеслав Медвідь. Розмова позначена комплексом меншовартости. Велич літератури у ній самій. Хіба ні? "Літературна журналістика".

Любов Голота.

Олена Герасим'юк.

Любко Дереш.

Дмитро Чистяк.

Отакі справи.