14 червня 2021 року провіднику а засновнику ОУН Евгенові Коновальцю виповниться кругла дата – 130 літ із дня народження. Очевидно, українству вартує уже сьогодні готуватися до сього непроминального а ваговитого ювілею.

Сьогодні спробуємо зробити перший крок до сього – оглянемо книжку Петра Мірчука  ЕВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ, написану до двадцятої річниці з дня смерти провідника а видану у Торонті 1958 року у політичній бібліотеці Ліґи визволення України числом 14. Відповідальний за випуск Микола Стасюк.

Становлення молодого Коновальця відбувалося в умовах тогочасної Галичини, де «йшла завзята боротьба українців проти орґій польського шовінізму».

Після Галичини  «повела його доля своїми дивними шляхами».

Чотар Евген Коновалець потрапив до московитського полону – до табору у Червоному Ярі.

Коновалець намагається визволитися разом з полоненими галичанами та сформувати галицький корпус. 1917 року він їде до Київа.

У Київі у домі братів Шеметів зустрічається з Миколою Міхновським та Іваном Луценком.

Прем’єр Володимир Винниченко поставився до ініціативи Коновальця з осторогою. Міністер оборони Симон Петлюра навпаки.

Галичанство просякло сутнісний стрижень героя книжки: «в Коновальця було глибоко вкорінене у душі почуття дисципліни й респектування своєї власної влади. У партійному житті він ніякої участи не брав і до міжпартійних спорів мішатися рішуче не хотів, уважаючи, же се внутрішня справа персональних відносин між наддніпрянцями, до якої йому, галичанинові, мішатися не слід.»

«Треба було бути приготованим на всякі можливості».

Разом із Федором Черником, Іваном Чмолою  та Романом Дашкевичем Коновалець організовує віче галичан у Київі.

Нерозуміння ситуації, хаос управлінських рішень з боку діячів Центральної ради (Грушевський, Лизанівський, Чечіль, Шраґ) призводили до державної руїни.

Відтак гетьманський переворот застав Центральну Раду зненацька.

«в моменті проголошення факту довершеного державного перевороту на Софійській площі – пише Петро Мірчук – якраз тді проходив туди зі своєю сотнею скорострілів сотник Федь Черник і якщо би хтось із компетентних діячів Центральної Ради дав був йому наказ до збройної інтервенції, то гетьманський переворот був би у зародку повністю зліквідований. Але такого наказу не було. Соціялістичні діячі виявилися зовсім нездібними не тільки до державного будівництва, але й навіть до власної оборони».

Далі Мірчук розмірковує про сутність гетьманського режиму: «гетьман уже при переводженні державного перевороту сперся не на якусь із українських партій або політичних організацій, а на московитський шовіністичний а до українства вороже настроєний СОЮЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ВЛАСНИКІВ і у висліді того усі керівні посади у державній адміністрації та у новоствореній українській армії опинилися одразу у руках членів того СОЮЗУ, альбо людей, вказаних тим СОЮЗОМ».

Гетьман запропонував  Коновальцеві приєднатися до його режиму. Але отримав відмову. Відтак місцем постою галицького куреня визначено не Київ, а Білу Церкву.

Бій під Мотовилівкою. Від куль українських січових стрільців впало 600 чорносотенців.

Помилкою слід уважати відмову Коновальця іти з Січовими стрільцями рятувати Львів від поляків. «Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ» -- патосно мовив провідник, проте Львів був, є і завше буде тилом Київа, а Закарпаття-Галичина- -Волинь- Буковина землею духовної сили, яйцем-райцем, зерном, гільбертовим простором української Нації. Так було за часів Руси, так було у козацьку добу, так є і сьогодні.

Симон Петлюра підписує з поляками угоду – і віддає у їхні руки Галичину. Галичани не могли сприйняти сю річ за притомну.

Далі Петлюра з поляками іде на Київ, але не має підтримки у народу.

Большевики йдуть на Варшаву. Пілсудського чекає кінець. Петлюра помагає йому у боротьбі і змагає большевиків.

Коновалець застерігає від сього і пропонує инший шлях: відвести військо у Карпати а перечекати большевицько-польську війну яко змаг двох антиукраїнських шовіністів.

Результат: поляки змовилися з большевиками, роззброїли українських вояків і унеможливили існування Української держави у будь-якому вигляді.

Коновалець їде на еміґрацію.

Створено УВО та – пізніше – ОУН.

Орієнтація на власні сили – ось життєдайна формула майбутнього, дарована нам Евгеном Коновальцем.

Він напостійно замешкав у Женеві у Швайцарії, а перегодом перебрався до Риму.

Евген Коновалець посилає своїх емісарів: Рико Ярого до Німеччини, Евгена Лиховича до Великобританії, а сам відбуває у тривалу поїздку до США та Канади.

Оскільки безпеку провідника не було належним чином забезпечено а він любив чіколядові цукерки, то смерть від бомби, дарованої московитським аґентом Павлом Судоплатовим, настигла Евгена  Коновальця 25 травня 1938 року у Роттердамі.

Там його і поховано.

Коновалець на еміграції прийняв литовське громадянство.

Могила його улаштована так, же в будь-який момент капсула з останками провідника легко вилучається з могили, аби бути перепохованою в Україні.

Отже, 130 років наступного року.

Віз і нині там.

Уроки Евгена Коновальця не засвоєно.

Може, хоч пам’ять про нього опритямить нас і змусить до дії?