Михайло Наєнко – мій третій декан. Перед ним були Михайло Грицай а Петро Кононенко.

Коли підписував книжку, то надписав: «Найлюдянішому з деканів».

Чи пам’ятаю я щось посутнє  із його писань?

Ні. Нічого.

Чому?

Не тямлю.

Переді мною його томище – мумумари – ВЕЧІРНІ СВІТАНКИ. Любить Кузьмович тоті світанки – і нич із сим не удієш.

Перший розділ про рідне село – чи не найкращий в усім сему  ґросбуху.

Цікаво, же Калниболот – то сучасний Катеринопіль.

Гарний вираз – «коб не часом».

Гарна назва Мокра Калигірка.

Гарна думка – «У Шевченка домінує не хронологія, а вершини пам’яти».

Гарна деталь «куплена на ринку головизна».

Гарний вираз «я пам’ятаю тільки як тінь чи маняк».

Прогон на Петра Кононенка, що змінив комуїство на українознавство – суто особисте а особистісне. Як на мене, кожен Савло має право стати Павлом. Але після сього уже не навспакечки.

Гарний нарис про Василя Доманицького («Гуляйполе спало як після маку. Ніде ні вогника, ні звуку», «під солом’яником», «дошукаються»).

Старожитність – назва чикали походить від рибного промислу.

Гарний нарис про Сергія Єфремова (« і у листах, і у щоденниках людина пише про те, про що мовчить» цитата з Єфремова: «мертвий Петлюра страшніший стане большевикам, ніж був живий»).

«польські маґнати Вишневецькі» -- маґнати якраз українські, але покатоличені. Дарма, же Ярема Вишневецький боровся з хмельниччиною – він боровся не проти своєї нації, а за свої маєтности, які приносили йому значні прибутки. Не дарма один з польських королів мовив – у Яреми більше прав на Москву, як у Москви на гетьманщину. Дарма і те, же його син Міхал став – ненадовго – польським королем. Пора перестати розкидатися українською кров’ю а – навпаки – гребти все до одного знаменника – до української нації.

Цікава деталь – символічний похорон політика Степана Гавриша у його рідному селі.

Наєнко згадує мемуарну книзю відомого стукача а величного графомана Олеся Лупія  КРУТИМИ ДОРОГАМИ (2014). Вартує почитати.

Гарне слово «складень».

Дівоче прізвище Неоніли Підпалої – Момотенко. Не знав, дякую.

Гарні історії про Петра Дмитровича Тимошенка – легендарного викладача історичної граматики –же «побив свої туфлі на віхті».

Великого українського поета Миколу Холодного Наєнко нічтоже сумняшеся проголошує «звичайним кадебешним провокатором». На підставі чого? Вигук із залі на презентації ВЕРБІВЧАН Арсена Іщука? Випадок на Закарпатті? Не знаю. Варто оприлюднити справу Холодного з архівів КҐБ і з’ясувати се достеменно. Проте се не применшує його як великого українського поета. Геть зовсім.

Шаблі в рогачах – чудовий образ – і як суть совдепу, і як жорстка самохарактеристика автора.

Гарна цитата з Арсена Іщука: «усе, же напташили фільологи за часи існування самої фільології».

Цікавий вираз самого Наєнка – «усієї мовознавчої України».

Гарний нарис про мовознавця Іллю Кучеренка – він вартий того.

А. Мачківський – мабуть ідеться про Мачківського – Миколу.

Цікаво про поета Миколу Коваленка, автора збірки поезій ПІД ХРЕСТОМ ЖИТТЯ – 1910.

«безтолково незалежною Україною» -- я би так різко не висловлювався. Незалежність завше має сенс.

«Хто читає книжки, писав наш літописець Нестор, той з Богом говорить».

Бил Клинтогн запевнечки ж саксофоніста а не клярнетиста., як то стверджує автор.

Прогон на люту у свій час Мирославу Лещенко либонь справделивий.

Деталь – «інфарктний телефон».

Іван Кошелівець називав Миколу Шамоту «жандармом у палітурках».

Про ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ у 2-х томах 1950 року Дмитро Чижевський зауважив: се не історія, а політичний донос на літературу.

Одеський універ імени не В. Мечникова, а таки Іллі.

Цитата з Миколи Сиваченка: «наслідувати хоч найменшою мірою манеру самого Маркса, як на мене, то ще не найстрашніша вада…»

«пастух Василь Безпалий створив уже у двадцятому столітті роман ГОМІН СТЕПІВ». Справді?

Лапідарні а доречні прогони уже як декана філфаку (протягом десяти плідних літ) на Олеся Білодіда та Василя Яременка.

Загалом забагато світлин, дрібного особистого, академічного – цікавого винятково для вузьких спеціалістів.

Якщо зробити з сего ґросбуху сторінок 200 – буде якраз цікаво а поживно для масового читача.

І насотанок – про прізвище НАЄНКО. Михайло Кузьмович  пояснює від Наїн – маленького містечка у Галілеї. Инше значення – наїн – дівич, невинний.

Думаю, же усе значно простіше. Або від най – заборона – не бери, не чіпай, не торкай. Альбо від назви музичного інструменту най – же ув анґлосаксонській традиції званий як пан-флут. Якийся був на січі козак най, же умів на тім інструменті грати. А його син уже був наєнко і мо грати уже і не вмів.

А мо і ні.

Не се важливо.

Мемуари є. І се добре.

Дітище Наєнка – відділення ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ – наш ЛІТІНСТІТУТ – є і випускає живцем  продукцію у вигляді літераторів а редакторів. Але як може бути літінститут без майстерень – без майстрів? Мо, тому і так мало літературних явищ а з’явищ з того відділення виходить.

Ге ж.