Сторічний ювілей – добра нагода згадати пройдене і обговорити стан справ сьогодні з проектуванням можливого розвитку завтра.

Ярослав Чорногуз не проминув такої нагоди і явив читацькому загалові своє вагоме дослідження з популярним викладом КОБЗАРСЬКА СІЧ – до сторіччя Національної заслуженої капелі бандуристів України імени Георгія Майбороди (Київ, КВЦ, 2018).

У вступі автор подає розлогу цитату засновника капелі  Василя Ємця: «Народ так довго живе, як довго живе його національне мистецтво. Кобзарство – се наше питоме і найбільш властиве нам національне мистецтво. Воно сягає у ще дохристиянські часи, бо уже тоді предки мали кобзу, про що знаходимо підтвердження ув арабських описах нашої Батьківщини з тої на понад тисячоліття віддаленої від нас доби.  І так довго, як  житиме в Україні кобзарство, не страшні для українського народу ні Соловки, ні Колими, ні тюрми, ні тортури, ні самі розстріли новітніх лицарів-кобзарів».

Є дві версії походження кобзи: східна (О. Фамінцин, М. Лисенко) від пандори, і скіфсько-кімерійська (В. Ємець, Г. Хоткевич, М. Литвин і сам автор дослідження).

А далі, властиво, іде виклад історії.

І першою тут є історія співогри Василя Ємця – засновника а першого керівника капелі.

Далі Григорій Копан. Він залучає до творення для капелі відомого композитора Якова Степового. Автор приґвождає до слупа ганьби Миколу Бажана а Юрія Смолича, які з особливою люттю нападали на бандуристів і мистецтво бандурної співогри загалом.

Далі Григорій Андрійчик. Любив гроші а випивку, спричинився до розколу капелі у 1928 році.

Далі Михайло Полотай. Випускник консерваторії у Київі, засновник катедри бандури там само.

Далі Микола Опришко. Увів до репертуару капелі твори Миколи Лисенка та Миколи Леонтовича, сам творив обробки народних пісень. Автор підручник ШКОЛА ГРИ НА БАНДУРІ 1967 року.

Далі Володимир Кабачок. Засновник Полтавської капелі бандуристів, випускник Московської консерваторії, репресований. Син його Микола професійний піяніст.

Стаття про Гната Хоткевича як бандуриста а вдосконалювача самого інструменту. Розстріляний.

Далі стаття РОЗСТРІЛЯНИЙ З’ЇЗД КОБЗАРІВ.       

Після неї – продовження хронології капелі ув іменах керівників.

Микола Михайлов – московит. Його помічник – Данило Піка.

Дмитро Балацький. Відмовлявся брати до репертуару пісні московською мовою. Мав висилку до Казахстану.

Григорій Китастий. Учень Миколи Грінченка, Віктора Косенка та Бориса Лятошмнського. Творить капелю імени Тараса Шевченка ув окупації. По війні ся капеля продовжує свою творчу працю на еміґрації.

Повоєнний ренесанс розпочинає Олександер Міньківський. У 1962 році створено навчальну студію при капелі, яку очолив Микола Ґвоздь.

Григорій Куляба – король халтур.

Епоха Миколи Ґвоздя. До переліку співаків-солістів, що мали концерти з капельою, я б додав Чулюка-Заграя, а знаменитим називав би не мілян, що уславлений своїми модними бутиками, а все таки ЛЯ СКАЛУ.

Буковинська народна пісня – нонсенс. Варто уживати Українська народна пісня з Буковини.

Юрій Курач – теперішній керівник.

Приємно було прочитати рядки про відомого музиканта а композитора, буковинця родом Дмитра Попічука.

Книжка багато ілюстрована і вселяє оптимізм.