«Вже завтра перший день – зима… І мовбито жартуючи, заграви Сонце підійма – в сльозах шибки цілуючи».

І останні рядки:

«Неначе справді навесні, якісь хвилюючі шуми. Тому так хороше мені – у переддень оцей зими».

І нам було хороше і затишно у невеличкій залі музею, поруч з роялем і портретом Великого композитора Миколи Лисенка. Голова правління ВТС Літературний форум Тетяна Шпичук представила спільноті нових членів спілки та гостей зібрання. І, допоки усідалися літфорумівці, прочитала вірш – «Зовсім буденна історія», збираючи по крихті увагу слухачів. А як не почути:

Вагон у метро, а над ним – іще тьма. Іще тьма.

У безвість, в безодню і небо саме провалилось.

Там вітер, там холод, там осінь, а, може зима?

Там все, що отут, в підземеллі, нам навіть не снилось.

А далі, слово надається Любові Володимирівні Довженко. Патріотична поезія пані Любові захоплює увагу. У її віршах незабуті та трагічні сторінки історії України – голодомор, палаючий майдан… У її віршах усе болить, як болить за Україну чутлива душа поетеси.

Потім взяв слово Анатолій Васильович Горовий – і ми його почули, бо він, озброївшись акторськими здібностями, читав спокійно, виразно і голосно. І продовжуючи традицію започатковану Василем Мошуренком – «видав» нам не просто «трамвайний», а «ескалаторний» вірш. Що ж, нехай набирають змісту і сили, одним словом, «транспортні» вірші. Бо коли і де ще поету писати, як не під ритмічний гуркіт і стукіт коліс? Поети спішать на зустріч!

Я відчуваю, що, зовсім скоро, наша постійна і вірна учасниця поетичних зібрань пані Тетяна Пилипчук теж почне писати вірші або прозу. А на цій зустрічі вона схвильовано зачитала для нас декілька уривків із книги письменника із Горлівки Мартіна Бреста – «Піхота». Зі сторінок книги, учасники не оголошеної війни розповідають про неї, як кажуть, «із перших вуст».

Я, під очікуване схвалення присутніх, завершила виступ «Голосом поета».

А як же приємно здивувала нас гостя – Вікторія Євгенівна Козак! Пані Вікторія член Ірпіньської літературної студії «Дебют». Вона прочитала вірш, співала та акомпанувала собі на роялі. А у кінці зустрічі ще й подарувала пані Тетяні Шпичук, щойно намальований олівцем, її портрет. І справді, як писав карельський письменник Братіслав Ліберіус – «Талановита людина – талановита у всьому». Або майже у всьому.

Наш прозаїк, Олександр Курись, зачитав уривок із майбутньої третьої книги історичного роману «Шлях вітру». Слухати пана Олександра цікаво і легко, бо, на мій погляд, його проза – це поетична проза. Як деталі визначають моду, так пан Олександр живописує події, описує елементи побуту, відтворює традиційні обряди, проникає у таємниці відносин між героями роману. А як інакше? «Художня література, мистецтво слова – особливий вид мистецтва, у якому матеріальним носієм образності виступає мова». (зі статті «Основи культурології»)

Виступ Оксани В’язової-Щербань повернув слухачів у вже відцвівшу осінь 2019 року. А потім ми попрямували з поетесою та її віршами для дітей – у дитинство. І повернули собі дитячий, так потрібний поету, погляд на навколишній світ.

Змістовні і глибоко філософські поезії Тетяни Рюмшиної – вражають. Маючи академічні знання, пані Тетяна уміє сконцентрувати і затиснути хвилюючі роздуми у декілька рядків. Нічого зайвого. Так, як скаже Рюмшина – не скаже ніхто:

Лист Мебіуса крізь мене проходить. Те, що навколо – наче в глибині.

Хто може пояснити, в чім різниця: Я в світі Є, а чи це ВІН в мені?

Зацікавлено вслухались присутні у лірику Ірини Плюсніної. Запаливши свічу пам’яті на вікні, проникшись гіркими спогадами про померлих від голоду, пані Ірина вирішила спекти хліб… А потім написала і прочинала загалу чутливий вірш – «Печу хліб» . І, начебто, поділилася його крихтами з усіма голодними. Цей вірш замішаний не на воді, а на солоних сльозах пам’яті. На наступну зустріч чекаємо вас, пані Ірино, з перекладами дитячих віршів бельгійського франкомовного поета – Моріса Карема.

Вірші українською та російською мовами представив гість – Симоненко Володимир Дмитрович, голова Ірпіньського відділення Конгресу літераторів України, керівник літературної студії «Дебют».

Чуприна Олексій Васильович прочитав два коротеньких іронічно-гумористичних вірша. Готуйтесь, пане Олексію! Готові Вас слухати ще і ще!

Та справжнім святом став виступ вокального тріо «Рідна пісня», під керівництвом Оксани Гордієць. У складі гурту – Валентина Орел, Катерина Левенко та сама пані Оксана. У яскравих народних українських костюмах, під вигуки «браво!», звучали пісні-розповіді про українські традиції та обряди, котрим етнограф Оксана Гордієць дає нове життя, повертаючи їх з минулих століть. Під час прослуховування акапельного співу, не тільки отримуєш неабияке задоволення, а і відчуваєш свою етнічну приналежність до українства.

Декілька поетичних хвилин подарувала зібранню Тетяна Шпичук. ЇЇ слова звучали – як молитва:

Не заспокоюй, не втішай,

Не говори про щастя й долю.

Ще вчора плакала душа

І розривалася від болю.

Ще вчора нас душила ніч

В своїх кістлявих темних лапах.

Ще вчора з поминальних свіч

Гарячий віск на пальці крапав.

І їх уже не забудеш…

Трохи порушив традицію зустрічей Роман Кухарук, бо взяв слово передостаннім. Роман Васильович прочитав декілька, ще недовершених, віршів, а також зазначив, що основою для розвитку і розквіту різних видів мистецтв є слово, мова. Тому і важлива роль письменника – відтворювати і зберігати скарби народної творчості.

А «під завісу» – ми отримали сюрприз від Вікторії Микитенко. Вона написала слова і заспівала ораторію «Елегія», присвятивши її улюбленому поету – Тарасу Григоровичу Шевченку. «Мелодію» українського композитора Мирослава Скорика для виконання ораторії аранжував композитор Сергій Лукшин – чоловік пані Вікторії. Ось така щаслива сімейно-мистецька співдружність. А потім, потім почалося дійство одного актора. Вікторія Микитенко представила слухачам оповідання Василя Горбатюка «Риба». Баба Петрунька, став, чоботи, риба і люд у багнюці, трактор, мішки з рибою – і досі рухаються, кричать, присідають, сміються перед очима.

Дякуємо, Пані Вікторіє! Чекаємо на нових друзів, а давніх – пані Тетяну Пилипчук – запрошуємо до співтворчості, пані Тетяні Курись низько вклоняємося за підтримку пана Олександра. Що може бути кращим за надійний тил?

Заступник голови правління ВТС Літературний форум ВІРА СВИСТУН