Спостеріг дивовижну річ – і моторошну: усе, чого хочуть від тебе живі – а ти не чуєш альбо не хочеш – вони легко домагаються від тебе, коли відходять пріч із сего світу – хто у рай, а хто прямісінько в пекло.

Так було з матушов Ґрахінов, яка за ціле довге своє життя так і не спромоглася здійснити свою одвічну мрію – хоч раз полетіти у літаку, так було з паном Іваном, що змушував мене до милозвучности української мови, перетворюючи у чорноту мої книжки а публікації у МАКУЛАТУРНІЙ УКРАЇНІ, так є з Юрієм Мушкетиком, який тривало вимагав од мене звернути увагу на роман Прокопа Мисника ЦІЦЕРОНОВІ ЛАВРИ, а я усе ніяк… А по смерти метра, якого мені вельми не вистачає – так і хочеться зателефонувати і щось запитати, порадитись, оповісти, посперечатись – якась дивовижна сила підсунула аж два видання Мисникового роману, а Софія Майданська порадила відвідати Ефес…

Прокіп Мисник ціле своє життя у літературі займався літературною критикою. А на схилі життя написав великий роман ЦІЦЕРОНОВІ ЛАВРИ – і залишився в українській літературі як автор одного художнього шедевру.

Ціцерон як оратор, автор дивовижних текстів – се одно. Се всесила слова, його предметність, дух, що животворить, і його неперебутність у віках. Ціцерон як політик – ревний прихильник республіки а демократії, але – в умовах імперії – химери, що пожерла етруську цивілізацію, тримала у покорі численні народи, які через непокору сталися собою  і збулися в історії. Як політик він приречений, і його відрубана голова на таці – красномовна тому метафора. Але як творець всесили слова – він пребуде у віках і тому його життя а творчість -- повчальні для пожитечного чительника.

Стиль Мисника штивний а вартісний: «проте сміх був холодний і звучав так, ніби гострили меч», «шкилюючи», «на мить у ньому проглянув затятий підліток», «пам’ть у мене чіпка, мовби намащена медом», «окоренкуватий», «перекидько», «легке вино», «заволока», «вихопився на коня», «глевкуватий», «шпакуватий», «несміливі слова юнака», «зягтів», «очманіло».

Дуже цікавим є римський світ, його деталі і ритми, характери і пристрасті: «та хіба римця, якого підтримує вісім легіонів, треба оцінювати за його віком? І в такий час?», «у триклінії», «за старовинним звичаєм, засудженому одразу натягають на голову вовчу шкіру а на ноги узувають важкі дерев’яні черевики і відводять його до тюрми.  Там злочинець чекає, поки пошиють великий шкіряний мішок.  Після того, покаравши різками, його разом із собакою, мавпою, півнем і гадюкою зашивають у той мішок і кидають у море альбо річку», «виступи у суді не оплачуються», «кірби – дерев’яні дошки з вирізьбленими на них законами Солона», «таблінум», «хартула», «едил», «у Римі людину иноді збагачує слава», «вожді змови», «ВОНИ ПРОЖИЛИ. Так у Римі говорили тільки про мертвих», «старовинні закони не дозволяли обирати патриція народним трибуном», «закон про позбавлення вогню і води», «трирема», «бірема», «був би Рим, а сенатори будуть», «лектика», «він був тираном за могутністю влади, але не за характером».

Всесила слова -- у ньому самому: «твоє слово здатне перемагати», «його слово вирвало жертву з рук тих, хто має владу а зброю», «скажу, що думаю, що казав і кажу всюди».

Ціцерон – яскравий приклад яйцеголового, який самореалізується у єдиний можливий спосіб – змагає яйцелобих: «Коли він промовляв перед суддями і римцями на форумі, коли бачив віддані погляди багатьох і сповнені злоби а ненависти тих, кого картав – він відчував, що саме у ті хвилини найповніше жив, тішився життям, був найщасливіший», «чести а супокою я прагну з однаковою силою», «І я, і инші автори, мабуть, більше потребують читачів, аніж грошей».

Але Ціцерон не Бог – а людина, тому мусить іти на компроміси: «боги створили нас ріжними».

У романі дуже багато поезії: «позбавлені бога чекання», «літа спливають наче олива у світильнику», «хлопчик з пораненим серцем», «злі сльози туманили зір», «водограй, зарослий виноградом», «мене снувала журба», «синій пруг італійського берега», «зима і старість».

Пройшовши через славу і через вигнання, Ціцерон став мудрим а стриманим – «на чужині він краще збагнув вітчизну», «побачити світ – все одно що удруге народитися», «гроші дають незалежність і друзів», «не завше домягає мети той, хто йде навпростець», «смерть не може уважатися карою, бо вона означає кінець усіх людських страждань», «краще прозріти пізно. ніж бути сліпим завжди», «брехня не буває дрібною».

Йому помагають абсолютна його протилежність за характером Аттік і відданий душею а тілом помічник Тірон – раб, а потім вільновідпущеник. Рідні не помагають, а тільки приносять прикрощі. А основний ворог і, зрештою, вбивця Ціцерона – Антоній, обмежений а недалекий чоловік.  

Імперія -- химера, її роздирають унутрішні суперечности і тому вона приречена. Ціцерон мислить: «Римська держава сягнула на півсвіту, настав час більше дбати про те, щоби люди були гідні її величі». Утопія – і час занепаду потвердив се – у науку иншим, особливо у двадцятому та уже у нашому – двадцять першому сторіччі.  

Які уроки для України?

Химера імперії не вічна, на відміну від слова і нації.  

Ми можемо тільки подякувати Прокопові Миснику, що далекого 1974 року подарував нам сей високохудожній витвір красного письменства.