На Ярвалу, 9 є ОУН бандерівців. А в ОУН бандерівців є РОБОЙКИ. Їх ніхто не любить. Роман Круцик мовить, же вони там тільки ґазети читають.

Ан ніт, пане Круцику, не тілько.

Адіт, видали файну книжку Евгена Онацького ПОРТРЕТИ У ПРОФІЛЬ. Щоправда, троха підрізали клясика українського націоналізму, але то таке. Дяка і за те.

Евген Онацький – віртуоз українського стилю. Його портрети видатних осіб місткі, вартісні, багатогранні, сфокусовані на суті речей, інформативні, дивовижно точні і пожитечні для уважного а довчіпного чительника.

ҐАБРІЕЛЕ Д’АНУНЦІЙО – ГЕРОЙ ГАРНОЇ КАЗКИ. «Коли б залежало від матері, кожда дитина мала б якнайбільший пам’ятник», «прокляв свою наївність», «якщо вода тут свіжа, то було б добре, щоб і хліб був свіжий. Сього вистане…», «мистецькі вартості твору тільки побільшують його небезпеку», «на красу вияву і вислову», «унаслідок сієї своєї праці він зробився реформатором італійської літературної мови, піднісши її на такий мистецький рівень, якого вона перед тим не мала», «його прозвали партизаном ризику», «імператор Север любив повторювати  Я БУВ УСІМ І НІЩО МЕНІ НЕ ПРИДАЛОСЯ. Д’Анунційо мовив так З КОЖНИМ ДНЕМ САМ СЕБЕ УСЕ БІЛЬШЕ ЗДОБУВАЮ, І МАЮ ТІЛЬКИ ТЕ, ЩО ДАВ ИНШИМ.»

НІКОЛО ПАҐАНІНІ – ДИЯВОЛЬСЬКИЙ МУЗИКА. «В маленькій Люкка так тужно за Парижем», «заїхавши до Люкки на кілька днів він залишається у ній  кілька років», «лучок у значенні смик», «жінки усе шукають не гарних чоловіків, а цікавих, незвичайних», «осуд иншої людини ніколи не перевищує рівня власної духовної вартости», «дякую, казав він – на жаль, моя скрипка не їсть».

ВОЛЬФҐАНҐ ҐЬОТЕ – УНІВЕРСАЛЬНИЙ ГЕНІЙ. «Уся природа – писав Емерсон – хоче, аби нею хтось цікавився, щоби про неї оповідав. Усі речі намагаються написати свою історію. Камінь, що котиться з гори, залишає слід по собі; річка залишає своє корито; звірина – свої кості у землі; папороти звичайний листок – залишає надгробний напис про себе у шматкови вугля. Кожда дія людини записується у пам’яти инших людей, у її власних звичках та на її обличчі. Повітря повне звуків, небо – прикмет, і уся земля – ніби один меморандум та підписи, і кожда річ укрита натяком, що промовляє до розуму тих, які знають а розуміють». Сентенції Ґьоте: «сей колективний твір тепер носить моє ім’я -- Ґьоте», «суб’єктивна натура дуже швидко вичерпує своє обмежене унутрішнє життя», «усі часи занепаду а розкладу визначалися суб’єктивізмом, часи ж справжнього поступу а розвитку усе виявляли тенденції до об’єктивізму», «чому поет не мав би зірвати квітку там, де він її знаходить? Тільки привласнюючи уже накопичені скарби, можна зібрати дійсно великий скарб», «всяка окрема подія робиться поетичною, універсальною,  якщо її трактує поет. Усі мої поезії походять з якоїсь дійсної події. Дійсність їх надихнула, і в дійсности вони знаходять свої основи та змисл», «хиби не у темі, а у мистці», «справжній мистець, дійсно великий, знаходить насолоду у самому процесі викінчування», «думка про смерть залишає мене цілком спокійним, бо я маю тверде переконання, що наш дух – природна істота, абсолютно незнищима, щось таке, що продовжує діяти вічно», «усе, що звільняє дух, не даючи людині панування над собою, може бути тільки шкідливим», «плідне тільки те, що живе», «я також ношу Німеччину глибоко у серці. часто я відчуваю глибокий біль, думаючи, що німецький нарід, у якому стільки людей, гідних пошани, робить у цілости таке жалюгідне вражіння», «Ваша Світлосте. Ви маєте право на життя і смерть ваших підданих, але лише після законного суду а присуду». Онацький, мовлячи про Ґьоте вельми добре знає його доробок: «Фауст, хоч утрачає життя, рятує душу. Мефістофель виграв заклад, але програв гру», «Мефістофель же – дух заперечення, яке ніколи нічого не творить, а тільки руйнує критикою. своїм їдким сарказмом».

ОСКАР ВАЙЛЬД – ГЕНІЙ ПАРАДОКСУ. Сентенції-парадокси Вальда – «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто», «той, хто живе більше одного життя, мусить також умирати кількома смертями», «Не залишай ніколи на завтра те, що можеш зробити післязавтра», «наколи б наші печерні предки уміли сміятися, історія виглядала б цілком инакше. Не було би стільки трагедій. але людськість ставиться до себе занадто поважно – і у тому її первородний гріх», «місіонери – се єдина пожива, що її Милосердний Господь посилає сим бідним людожерам. Тільки сі людожери починають умирати з голоду, як Небо у своїй незмірній до них любови, негайно посилає їм якогось грубенького місіонера», «я вкладаю увесь свій геній у життя, і для моїх творів залишається тільки трохи уміння», «Колись мені дуже подобався роман МАДАМ БОВАРІ Ґустава Фльобера, але потім я помітив, що ся книжка, не маючи у собі ніякого милосердя, надто суха і обмежена», «Милосердя – се Божа річ. коли я увійшов до в’язниці, мав серце із каменя, але тепер моє серце розбите, і через щілини увійшло до нього милосердя. саме тому не почуваю я ніякої злоби проти тих, хто мене ув’язнив, бо без них я б не знав найкращої речі у світі -- милосердя».

ДЖУЗЕППЕ МАЦЦІНІ – АПОСТОЛ СВОБОДИ ПРИГНІЧЕНИХ НАЦІЙ. Характеристика ворога найточніша. бо не є хибною: «Характер сього молодого ентузіяста з найнебезпечніших, бо він не має ніяких особистих інтересів». сам про себе Мацціні мовив так: «Я поборюю установи, а не людей».

Про хворобу московства (як будь-якого иншого шовінізму – польського, румунського чи угорського, що є актуальними для сучасної України) Мацціні мовив так: «нація мусить бути для людськости тим, чим родина для батьківщини. якщо вона зле поводиться, якщо вона пригнічує інших, якщо виявляється носієм несправедливости задля тимчасових інтересів, вона утрачає право на існування і копає собі яму».

Про Націю Мацціні мовить: «Нація – се не те, що існує, а те, що постійно здійснюється», «Історія – се трагічне виховання людей а народів», «З Інтернаціоналу не може бути спасіння».

Про  тодішню правлячу бидлячу клясу: «вони висушили джерела віри, озвірили людину», «ніяка сила не здібна тривати, якщо не спирається на Правду і на Справедливість».

ДЖОЗУЕ КАРДУЧЧІ – ПОЕТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТИ ТА ОБОВ’ЯЗКУ. Сей чудовий шкіц до портрета нобелівського лавреята характеризується чудовим а містким визначенням ЛІТЕРАТУРНА ЕНЕРГІЯ. Сей видатний поет і масон був ще й великим італійським націоналістом: «і якщо особливо мається на увазі заступити ідеал батьківщини якимось іншим ідеалом, то я, як поет і громадянин Італії уважав би такі цілі ганебними, бо супроти ренеґатів Батьківщини не знаю жодного послаблення, жодної згоди».

КАЗАНОВА – ІТАЛІЙСЬКИЙ ДОН ЖУАН. «Він проходить і зникає. як легкий вітер, що п’є з кожної квітки» -- так елеґансько мовить автор про Казанову. Проте зі своїх розмислів про світ і людей казанова постає достойним мислителем свого часу: «певно, що без гальма релігії, світ належав би найжахливішій наволочі» (московські большевики та Пол Пот у Камбоджі довели се на практиці у кривавім двадцятому сторіччі). «для того. аби бути атеїстом, не треба багато знання. Тому усілякі неуки легко стають атеїстами», «уважаю за дурнів тих, що упавши у нещастя, клянуть свою лиху долю; вони повинні би більше клясти самих себе», «дух помсти ніколи не вигасає у моєму серці, аж поки я не помщуся. людина, що не мстить ся здобуває зневагу; людина, що мститься, здобуває нехіть», «Людина, що потребує допомоги і звертається до багача по неї, утрачає його повагу, якщо ту подач здобуває, і дістає зневагу від нього, якщо тої допомоги не дістає», «я завжди уважав щасливою людину, що може похвалитися, що сама собі вистачає», «щоби бути вільним, дуже часто досить уважати себе таким».

РОЗМИСЛИ Казанови автор слушно називає ДОБРОЮ ШКОЛОЮ ЕНЕРГІЇ.

ЕНРІКО КАРУЗО – ГОЛОС І СЕРЦЕ. Автор мовить про силу чуття, яку співак укладає у свій голос, співаючи пісню чи арію. Але і поет, і маляр, і композитор мусить вкладати усю свою енергію в твориво, инакше – мистецька пустота а порожнеча.

ІВАН ФРАНКО – ДУХ, ЩО ТІЛО РВЕ ДО БОЮ. Франко як ворог соціял-демократизму, що «відвертає від праці на ріднім ґрунті». І про державу Лєніна-Сталіна-Йухла-Лукашенкі-Зелепукіна: «всеможна сила (…) народна держава стала б величезною народною тюрмою».  ҐУЛЬЄРМО МАРКОНІ – ПЕРЕМОЖЕЦЬ ПРОСТОРУ І ЧАСУ. Зважаючи на його націоналістичну позицію у космополітичному світі Онацький зауважує: «Щаслива та країна, що у ній великі люди залишаються патріотами свого народу, а не робляться прикрасою чужого».

ДОН ПАЦІФІКО – ГРОМАДЯНИН БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ – дивовижна а повчальна для українців історія.

Ув Онацького вельми штивна мова: «зутик протилежностей», «се впрост неймовірно. Ніколи не бачив ані не чув чогось подібного», «дириґента звалив грець», «у вічному русі вічного життя», «голос був як хвора луна», «треба брати життя, як воно приходить», «якісь такі внутрішні тепла», «голос увесь підбитий вітром», «фантазія грає, як застояні коні», «виштовхом», «відмовну відповідь», «пополудневі часописи».

Онацький не забуває уписувати своїх героїв-неукраїнців ув український контекст: «Україна, як жертва з одного боку большевицької Москви, а з другого боку захланної Польщі, за якою стояли пани Версалю, викликали тоді зацікавлення в Д’Анунційо», « На жаль, український нарід до сі не багато користав із величезної спадщини сього світового генія – себто Ґьоте. Те, що до українського народу доходило, приходило переважно у московських перекладах, і тому величезній масі українського народу залишалося малозрозумілим чи неприступним», «а з-поза слов’янської небезпеки виглядає ще туманна а темна будучність Азії, що з нею рано чи пізно, а доведеться рахуватись» -- слова Кардуччі.

Отже, подякуєме РОБОЙКАМ за гарну змістовну а вартісну книжку і дочекаймося совіснішого видавця, який допровадить у руки спраглого читача ПОРТРЕТИ У ПРОФІЛЬ Евгена Онацького у повному обсязі—його віртуозний український стиль сього вартий.