Збірка поезій НЕМІСЦЕВИЙ ЧАС Лідії Стрельченко побачила світ у 2011 році у видавництві УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ – Броварі. Дві –мови – перед і після. І вірші.

Попри дієслівну риму і деяку авторську глухоту маємо цікавий прийом, який може стати стилістичною складовою художньогоо характеру авторки:

І туман вже нагадує слину

Від скаженства… Повітря зама –

ло… А літо вдягнулося в кригу.

Архітектуру збірки можна вибудувати за рівнем здобутків:

образ:   Ми—глядацюги, мрії дощоокі.

рядок: звук побоявся себе злякати, охриплий ранок полоще горло, зібрати сльози із чужих ікон, між Дніпром і небом, розпластався на горах ображений Київ, розкопаний до коренів район, так із полегшенням спорожняються пляшки, на склі сьогодні сльози самоти, я ковтнула пігулку сліз.

дворядок: пальці дуже болять, але клавіші про се не знають; думки ходять навшпиньки, інакше у них оселишся ти…; а місто, перетворене на пляму, Повітря відібрало. І кипить; ніжне світанку повидло Шум проковтнув…; дихати встигалось  -- ледве-ледве: просто швидко їхали…; І котрий день тремтить корона сонця, Промерзлого до сонячних кісток; Ночі такі теплі – Було б із ким зірки перебирати.

Витинанки: чудові поезії, які треба витинати з налиплої на неї зайвої а обтяжливої словесної руди --  ЗАГУБИЛИСЯ В РІДНОМУ… крапка проситься після «лиш зворотнього шляху немає». ВУЛИЦЯ, ЗМОРЕНА ЛІТОМ… тут я би витнув чудовий а самодостатній вірш «Завтра вулицю Знову нанижуть на підбори, Накрутять на колеса, приведуть до тями Плювками»,  НА СОННІ КУХНІ… я б залишив перший восьмивірш.

ШЕДЕВРИ: ДАРУЮ І ПОРАДУ…, І НАПЛЮВАТИ ВЖЕ НА СПОКІЙ, СПАСИБІ, ЩО ПОМІТИВ, ОСІННЄ МЕНЮ; В ТОЙ ДЕНЬ ОСІННЄ СОНЦЕ ПАХЛО СНІГОМ, ПОХМУРО ПОСМІХАВСЯ НЕ У ЛАД, ВЕСНЯНА ІСТЕРИКА, УТІКАТИ ВІД СЕБЕ – В СЕБЕ, СНІЖНА ВЕСНА, ТВОЯ ПОПРЕДНЯ АСЬКА, ТЕСТ В ІНТЕРНЕТІ, НАЙНЕЗГРАБНІША НЕЗГРАБО.

Її поетична стихія – неспокій, самоіронія, сарказм, ритми особистого – любов, закоханість, самота – що стають набутком багатьох, тих, що не вміють се висловити, проте мають подібне у своїй невисловленій душі.

А сей вірш – квінтесенція глибини верлібру: «З лісу до міста Прилетіли сови – На реабілітацію. Оселилися У ялинці Багатоповерховій. Вдень маскувалися, Величезними шишками Прикидаючись. Уночі кричали так, Ніби то машини Сигналять Або Сиґналізація Спрацьовує. двічі На хибний виклик Приїжджала міліція, Раз приїздили Гасити пожежу, І тричі Швидка навідувалася, Бо кричали десь Поряд Якісь ненормальні. Але ні крови, Ні вогню, ні пограбувань, Ані божевільних. Тільки пір’я З асфальту здіймалося За тими, хто від’їжджав… »

 Отже, пора уже прийти  до читача з новою збіркою поезій, залучивши до неї усе краще з попередньої. Лідія Стрельченко – самобутня поетка і має свою поетичну стихію, яку опанувати може тільки вона – звичайно, спільно із подячним читачем.