«Хех»

літній спів мільйона пташок
і дерева горять зеленим
до спини прилип гамак
здається ще позавчора

мій старий усміхнений байк
позіхає у затінку яблунь
поки бджоли бавляться в м՚яті
диму моїх цигарок

ніколи не вірив у рай
але тут на хвильку повірив
павуки виплітають ‘амінь’
роботу знайду пізніше

«Мама»

ехо дитячих усмішок
це її солоні сльози
це її кам՚яні солі
добуті з копалень випадку
і шахт мрій несправджених

у неї тремтливі руки
через ласкаві доторки
рук не тремтливих дитячих
що сворюють резонанси
і у крихти мнуть континенти

очі її запалені
окулісти руками розводять
бо в зіницях печери карстові
мчать по ним іграшкові потяги
де віконця виблискують кривдою

завжди прибігає з дарунками
і кладе на холодний мармур
щось нове безтурботне й цікаве
сподівається чужих купити
та вони їй навряд пробачать

і поки ніхто не бачить
вона знову біжить на цвинтар
сіра торба в неї на шиї
що важить десь п՚ять кілограмів
раптом навпіл ламає хребет

і зі зламу повзуть колискові
фонтанує густа піна болю
і грудне молоко зіпсоване
з торби розсипало кубики
і склалося слово ‘мама’

 «Фрунзе 103»

поки сніг мутує у бруд
на верхівках блищать хрести
біля туш сірих будівель
кинутих на призволяще
огорнутих голим лісом

апостоли стисли губи
у них там таємна вечеря
прохання: не турбувати
поки мовчки стогнуть дерева
всі інші стогнуть уголос

полізли бабусі-нишпорки
за розкладом час прогулянки
на добрих обличчях старечих
давно не сходили усмішки
мабуть вже присохли намертво

та у всього є своя плата
з роками не важко звикнути
вдавати віру в бога
сміється кора кострубата
все так як і має бути

«Річка»

одного дня ти прокинешся

і відчуєш скрип холодного леза

і заморожена річка побіжить під кригою

і темна вода зашепоче тобі

цілуй дівчат і доводь їх до сліз

цілуй хлопців і доводь їх до сліз

заводь друзів на все життя

і йди від них назавжди

заводь золоту рибку в круглому акваріумі

і навіть не дивися на неї проходячи повз

і в якийсь момент стає так гірко

ніби жуєш зелене алое із колючками

і сік бризкає та стікає підборіддям

і ті колючки достатньо гострі

аби страшно боліло

але не достатньо гострі

аби пустити кров

тому все окей

тому жуєш далі

поки сік зливається з річкою

все окей

«Гарна мова!»

Гарна мова, гарне слово!
Як навколо калиново!

Хилиться верба до річки,
Від вінків водою стрічки.

Стогнуть вівці, виють кози.
Зеленіють верболози.

В небо тягнуться тополі.
Любо, млосно! Аж до болю!

Ми не підведем, Тарасе!
Від кісток і аж до м՚яса

Правдоруби й добрі люди.
Академізму повні груди!

Славних козаків не гірші!
Пишем вірші, вірші, вірші:

Грушка, яблучко, мистецтво,
Хрест, цеглина і чернецтво.

Поросятко, півник, ниви.
Яка творчість, яке диво!

Біла хата, жовта стріха.
Просто сексуальна втіха!

Світ поезій такий кльовий!
Я вже й сам став калиновий.

Хай весь Всесвіт добре знає,
Як я рідний край кохаю.

Аґрус, бузина, ожина,
Поки рву, хрустять коліна.

Хоч звело вже ноги й спину,
Я люблю свою країну!

Семенюк Єгор Олегович, 1997 р. народження. Студент КНУ ім. Тараса Шевченка спеціальності «Літературна творчість» IV курсу. Патріот спортсмен. Улюблене хобі – складання паззлів.