Серед людності нерідко можна почути: «Щасливий, мов потрапив на сьоме небо». Про це словосполучення подумалося, коли почав перечитувати книгу Лесі Шмигельської «Сьоме небо». Чому? Та все пояснюється дуже просто. За роки читальницької практики звик до того, що ймення видання є своє­рідною візитівкою автора. Як кажуть, зустрічають дивлячись на одежу…

Якщо з цієї точки зору оцінювати твори, то все, очевидно, виглядає неоднозначно. Аби пере­свідчитися в цьому, звернемося до історії україн­ської літератури. І, зрозуміло, згадаємо хоча б такі факти. Вживання тих чи інших цифр у назвах не є рідкістю. Скажімо, Ганна Гайворонська ніяк не може забути «Першого поцілунку». В «Другу ріку» ступила Наталія Білецька. Перед «Трьома дверима» тупцює Володимир Бондаренко. «П’ять пелюсток» зачудували Євгена Зозуляка … (Приклади можна множити). Щось подібне маємо з вживанням обра­зу неба: Світлана Антонишин «Янгол самотнього неба», Володимир Базилевський «Украдене небо», Клавдія Корецька «Відкрите небо», Оксана Лозова «Просто неба»…

Йдемо далі. Ще в минулому столітті один поет одну за другою випустив книги: «Освідчення», «Досвідчення», «Засвідчення». А Павло Мовчан і Петро Мідянка пішли ще далі: одного і того ж року з «ласки» в одному і тому ж видавництві прийшли до читачів з книгами віршів «Поріг». Зрештою такі збіги не є поодинокими: поспішали на «Заручини» Олександр Астаф’єв та Іван Чернецький, вели «Роз­мову» Валерій Гужва і Роман Кудлик, «Вертеп» за­просив Володимира Базилевського та Олексія Бін­кевича, Романа Гром’яка.

В декого, безперечно, може виникнути за­питання: навіщо мені знадобилася акцентуація на повторюваності назв? Відповім. Щось подібне з‘явилося і в даному випадку. «Сім нот мінору» слу­хає Антоніна Корінь. «Сім історій» живлять уяву Василя Врублевського. «За сім морів» помандрував Анатолій Гененко. А Василь Буденний не кається, що живе «Під сьомим небом».

Відмовитися від облюбованої назви на цьому тлі? Тим паче, коли є така спокуса? Не бачу потре­би, особливо тоді, коли ймення відображає стан душі в пору написання. Хіба відмовиш людину від найнеобхіднішого, коли вона зібралася у дорогу?

Як на мене, та проблема постає в іншому ра­курсі. Назва може привабити своєю притягаль­ністю до повторювальності. Якщо усе логічно вмотивовано. А щодо останнього, то й найбільші скептики можуть заспокоїтися: така вмотивова­ність у віршах Лесі Шмигельської присутня.5

По-перше, «Сьоме небо» – сьома книга у її творчій біографії. Полетимо уявою на сьоме небо її почуттів? А по-друге, не гадаю, що наголос на небесності зроблено випадково: якось на одному з інтернет сайтів пані Леся зізналася, що поезія уявляється небом, до якого завжди прагне людина (зізнаюся, що ця думка поетки мені дуже імпонує).

І оте «по-третє». Воно – літературознавче, хоч, можливо, й позначене певним суб’ктивізмом (не думаю, що тут є щось погане, адже за великим рахунком кожна об’єктивність є суб’єктивною). Отже, про те «по-третє», мені і бачиться «сім неб» у такому світлі: зриміше приростання до пошуку свого «Я» на перетині традиційності та модерново­сті, зміцнення виражальності за рахунок вживан­ня неологізмів, рідковживаних слів, говірковості. Бачиться відданість різноформ’ю. І через призму цих трьох чинників – неповторні відсвіти грома­дянськості, філософічності, пейзажизності та інти­мності (зумисно не наводжу колоритних прикла­дів, а пропоную це зробити самим поціновувачам таланту поетки). В «Сьомому небі», на щастя, вдат­ностей вистачає.

І на останок хочу сказати у цій передмові про таке: дехто після прочитання цього рукопи­су стверджував, а душі не видно. Не був би таким категоричним. Питання є непростим. Якщо за ви­яви душевності вважати вірність душі повторним колам то можна так вважати. Але автор цих рядків такого підходу не поділяє в розділі з неопублікова­6

ного (попередня книга Лесі Шмигельської «Осанна осені») було зроблено лише натяк на нову якість образного мислення, яку обрала авторка.

«Сьоме небо» – повнолике промовляння ото­го нового. Чи, може, шукання уже перестали бути «душею»?..

Ігор Фарина, член НСПУ,

лауреат Всеукраїнської премії

імені братів Лепких,

м. Шумськ

Шмигельська Леся. Сьоме небо Поезії. – Біла Церква: Час Змін. 2018. –136с.