«…Обличчя  зіжмане в зневагу.

Напевно, від розпачу згвалтованого мозку.

В моєму горлі хрипить чийсь крик.

Не посмішка, але іронічність колючок усмішки.

Де віднайти своє обличчя?»

Горовий А.В.

Напевно, саме цей вірш якнайкраще ілюструє почуття і ставлення Анатолія Горового до незапланованого ним свого творчого вечора «Автопортрет, домальований друзями». Схвильований і трохи розгублений Анатолій Васильович почав свою розповідь з свого дитинства, далі студентські роки, як започаткував Києво-Печерський гуманітарний колегіум, і як був обраний ректором. Монолог-сповідь зворушила і слухачів, і самого автора.

Змінити тональність вечора вдалося досвідченому інтерв’юеру (модератору) Роману Кухаруку. Його жива розповідь, спільні спогади нарешті зняли ту напругу - і вечір став по справжньому теплим та атмосферним. З захопленням «домальовувати портрет» долучилися і друзі пана Анатолія: Цезарій Ганушкевич, Валерій Болбат, Елеонора Ліхторович, Світлана Макаревська, Оксана Танчук, Тетяна Добко, Лілія Батюк-Нечипоренко, Костянтин Корчемний, Тетяна Яровицина. Особлива подяка пані Олександрі і Петру Борисовичу за чудове виконання пісень, і що ми всі мали нагоду нагрітися в цих прохолодних стінах галереї.

 Справжнім сюрпризом стало  питання, з яким  зверталися до мене, як до організатора вечора: «З якої нагоди організували творчий вечір Анатолію Горовому? Який привід?» Невже для цього потрібно або народитися, або померти? Бажаю усім поетам гарних творчих вечорів, зустрічатися зі своїми друзями, надихати один одного, цінувати -  «…лет короткий – на півподих…»

Ірина Тимошенко