***

 

Ти тут…? Я зазирнула в темну ніч,

Аби у сон до Тебе завітати,

Мене зустрінеш в безвісті навстріч,

Відчиниш заважкі, холодні ґрати…?

 

Я відчуваю поряд темноту,

Що ароматом поверта до тями,

Чи пам’ятаєш мить ту золоту,

Коли розмова йшла серцебиттями…?

 

В моїх долонях небосхил весни,

І кожна наша зірка є на ньому…

Чекаєш Ти мене в своєму сні,

Біля свічі, в парку, о пів на сьому…?*

 

 

*** (сонет №10)

 

Шматочок вересня дарую я тобі,

Візьми його до рук, відчуй на запах,

Прекрасний світ відкриється крізь шати,

Красуні-осені, що бачиш уві сні.

Крізь призму золотавого проміння,

Поглянь у ясноокі небеса,

Панує скрізь величная краса,

Трагізм жовтогарячого цвітіння.

В повітрі чується казкова прохолода,

І ввись летить на крилах у птахів

Остання сонцю мила насолода.

 

Мов літній спогад, що от-от зотлів.

Повз листя різнобарвнеє ходім,

Розтанем й ми у вересні злотім?..

 

 

 

***

 

Не йди, мій затишний куточок світу,

Давай думки відпустимо в політ,

Ти душу простягни мені відкриту,

Можливо, ти і є увесь мій світ.

 

Я вічність мандрувала по планетах,

Крильми кайдани ночі розрива,

Частіше зустрічала я багнети,

Та не втрачала віри у дива.

 

Візьми мене за руку, друже милий,

Поглянь мені у вічі, я прошу,

Не йди в далекий обрій посивілий,

Дозволь, твій образ в серці збережу.

 

***

Люблю я море у очах твоїх,

І не важливо, що пухкий, зимовий сніг,

Одягне землю в шати льодяні –

Я буду бачити ті очі уві сні.

 

У сні … далекому … прозорому … п’янкому …

Між ніжних, ароматних, теплих хвиль,

Шукаючи приємную нестому,

За тисячу, за сотні тисяч миль.

 

На золоті піску, від ночі вогкому,

Що до тремтіння довела його роса,

Бринить проміння світле, недоторкане,

Голубить душу ця незаймана краса…

 

Все розчиняюсь в почуття і поривання…

За обрій снуть метеликами мрії.

Кохання це, а може, й не кохання..?

Це подих, що оживлює надії.

 

Вклонюся низько, поцілую берег,

Солоний присмак на палких устах…

Моє безкрає море у сонетах,

Тебе чекаю в моїх дивних снах…

***(монофон)

 

Задихаюсь, зледенілий запах зливи,

Зчарував замріяні зіниці

Занесені в замети залізниці,

Немов закохані у зарослях зими.

 

Завжди зажурена, звелично-згадкова,

Захована зірковою завісою,

Заіскрена, задумлива, зразкова,

Зітхання залишивши за кулісами

 

Злітає в замережану зметіль залісь,

Аби залютувати знову зранку…

Заслухай злегковажну забаганку

На згадку зірку залиши і … залишись…