Перша книга автора, як задум із кількатомним продовженням , містить банальний сюжет, що складається із міксу чужоземної фантастики: “Потерріани” + “Володаря кілець” + “Хоббітіади” + “Прибульців” + казки Андерсона + Перро та Гофмана в оригіналі…, від якої вже з’являється алергія – нецікаво і смішно. Задум автора щодо лицарського турніру та історії реконструкції, змагань серед молоді різного віку міг стати успішним, якщо подальший розвиток сюжету був би оригінальним, креативним, цікавим, а не суміш незрозумілої фантастики зліпленої з різних шмат і зашитих, як Франкенштейн грубими нитками-заплатами. Ідея роману незрозуміла, тому не є окресленою й сюжетно-композиційна структура твору сумбурна та непослідовна.

Герої немов виникають на ходу, їх кількість, мета і поведінка хаотично-невмотивовані і викликають намагання читача збагнути хоч якусь логіку в причинно-наслідковій мотивації дій героїв у самому розвитку подій: “Багато дурного і много…”

Мова твору якась напруженно-натужна, немов автор перекладав російські думки на українську. Безліч русизмів(як слів так і словотвірних зворотів), тавтологій. Роман не несе якогось яскравого колориту, оригінальности, не утримує зацікавленої уваги читача, відсутнє ідейно-тематичне підґрунтя, визначеної головної думки: досвідченому читачу не цікаво. Для сучасної української молоді твір не несе у собі нічого корисного з позиції національно-історичних знань, виховної мети, хоча б претензії на цікаву пригодницько-історичну історію-подорож. Намагання створити велику повітряну кулю, як у Жуль Верна, обернулось на протилежний ефект “кольорової мильної бульбашки”…

Я б радила автору не продовжувати цю історію в такому стилі, позаяк це “дорога в нікуди”…