Довгими зимовими вечорами часто замислюєшся над сенсом буття і власним місцем у світі. Для подібних роздумів і створена книжка Олега Рибалки «Гра в життя».

Роман складається з трьох частин, які відображають не хронологічну послідовність (хоча щодо хронології подій автор дає читачеві підказку), а різні аспекти життя головного героя – молодого чарівника Іскри. Це його подорож із друзями у Долину, яку хлопець має змінити, вивчення власних можливостей і бачення світу очима інших – зусебічне пізнання себе. 

Олег Рибалка взявся за нині модне змішування різних жанрів у одному флаконі. Ось і тут маємо наповнену потоком свідомості фентезійну аркаду. Правду кажучи, саме до фентезі можна прилаштувати лише першу частину («Долина») – інші дві («Іскра» й «Розмови») перегукуються за філософсько-медитативним наповненням з Карлосом Кастанедою, Річардом Бахом та ОШО.

Як на мене, саме сюжетна аркада – найвразливіше місце твору. Вона не розкриває ні друзів Іскри, ні іпостасей антагоніста Триєдиного. Сумбур подій, які сиплються на голову героїв, постійно хочеться сповільнити, роздивитися, заглибитися, щоб зрозуміти мотиви. Та читача підганяють. Проблеми приходять надто швидко, а вирішити їх вдається надто легко, що залишає по собі присмак штучності і знаменитого «не вірю!» 

Характер юнака Іскри розкритий у другій і третій книгах, де він опановує мистецтво чарівника. Його наставник вдається до методів східної філософії: смиренного очікування, заглиблення у власну сутність та спостереження. Не все, що ми бачимо, справжнє; так легко заплутатись у власних ілюзіях і грати у життя замість того, щоб жити насправді – тепер чітко вимальовується лейтмотив, який було легко загубити у безкінечному потоці пригод першої книги. Мінімум дій, максимум роздумів та просвітлювальних розмов характеризують ці частини роману. Так, автора можна було б звинуватити у зайвому дидактизмі чи стереотипності зображення стосунків майстра і його учня. Однак усе сприймаєш позитивно – як належне. Загалом, відійшовши від фентезі, автор почувається набагато впевненіше.

Раджу прочитати тим, хто любить:

- цікаві поєднання жанрів;

- філософсько-медитативну прозу;

- думати про сенс існування і шукати себе.

Не раджу поціновувачам фентезі – нічого нового вони тут не знайдуть.

Загалом маємо добру життєстверджувальну книгу про дружбу, призначення людини і перемогу свідомості над звичною покірністю.

 http://chytay-ua.com