Літературний форум: новий сезон
За календарем літо скінчилося тиждень тому, але тільки сьогодні осінь по-справжньому заявила про себе. Спочатку якось захмарилося, закапало, дихнуло сирістю і прохолодою, а потім обнадійливо затихло, принишкло. Але вже після обіду роздощилося не на жарт. Та в історичній бібліотеці на території Печерської Лаври, де проходило засідання Літературного форуму, панувала тепла і світла атмосфера. Не всіх вдалося послухати, але вдалося зустрітися з друзями – Світланою Макаревською і Анатолієм Горовим. На зустрічі був присутній поет і композитор Віктор Лузан, який написав багато пісень, у тому числі і на слова Світлани Макаревської. Тим часом Світлана Макаревська прочитала свої нові поетичні сторінки про кохання з першого погляду, про зустрічі і розставання і про Україну: 
Ще душу не поглинула руїна,
Хай стерлись літери – зосталась титла,
У тих у кого в серці Україна
Одна дорога – із темряви до світла.
Олександра Мазіна поділилася своїми новими творами, в яких звучала і громадська лірика і світла ностальгія за літом:
І так тихо у світлім храмі
Серед блиску ікон і хоругв
в зачарованій Instagramm (і)
в зачарований входжу круг…
Анатолій Горовий наразі читав не верлібри, а прозу, яку він відніс до категорії химерної повісті. А повість носить назву «Зоряна». А Зоряна – то дівчина з надзвичайними здібностями, яка… хотіла стати князівною (далі буде). І все ж таки, за проханням присутніх, Анатолій Горовий поділився деякими своїми знаменитими верлібрами (… а без любові навіщо воля?).
Олена Євтєєва презентувала свою нову збірку «Вітер з літер». 
І правда, від кожного слова зривається вітер, він змінює напрям і силу, обіймає або б’ється об тебе з усіх сторін, щоб достукатися до свідомості чи підсвідомості, але достукатися (!), розірвати всі твої захисні бар’єри і зачепити за глибоко заховані душевні струни, змусити їх відчути ритм і мелодію вітру, відгукнутися, розкритися назустріч…
Сходять принади, немов амальгама із віком.
Слід відображень чужих перетерто на спомин.
Світить Шопен із розкрилених втрачених вікон,
селить під вії цю світлу жовтневу утому…
Тут на пюпітрі розкладено небо на ноти, 
а на палітрах густішає, в’язне багрянець.
Бабине літо ніжніше і м’якше на дотик, 
у бурштиновий полон необачних заманить.