Часто курю і думаю: як добре не робити те, що я роблю, як добре бути не мною. Просто воно так ніяко. Ніби у тебе є все, а віддати нікому, ніби ти помираєш, а ніхто не знає.
               Потяг відправляється, провідник махає руками. Нікого не цікавить, хто він. Всі деталі: скільки у нього дітей, коли він помре, де його квиток на цей потяг?
               Я живу із самогубцями, і сам я самогубець - бомба уповільненої дії. Це ж треба, ніякої сукупності думок, тільки уривки, обірвані шматки паперу, легкий попіл, що розлітається на вітрі.
Я не зважаю на людей, які втрачають мене, бо дійсно гірко лише тоді, коли втрачаю щось тільки я.
               Я вперше зрозумів для чого я курю, для чого ще не вмер ( для кого, точніше). Тільки вони не хотіли цього розуміти. Все було б простіше, якби я помер. Всі би розуміли для чого я виривав ті клаптики життя із їхніх рук і забирав собі.  Якби я помер. Тільки ціна надто велика.
               Люди кажуть, що темряви не існує – це лише відсутність світла. Нехай так. Мене не існує, я – лише відсутність тебе.            

Ти вже народився вбитим, а твоя справа повернутись до життя, якщо можеш. Ти народився кволим і ніяким, щоб померти таким же, а між тими щось зробити, якось закарбувати себе у цьому світі, або ж просто продовжити цикл.
 Бог ненавидить всіх нас. Ні, не за наші гріхи, не за те, що ми творимо. Бог ненавидів нас ще до нашого народження, саме тому він нас і створив. Тут все просто: ми протиставлення Богу. Якщо Всевишнього можна вважати плюсом, він би створив собі мінус. Саме тим мінусом ми й існуємо. Ну хоча б стараємось існувати. Бог створив нас грішними, а ви придумуєте якісь церкви, читаєте святі книги, боїтесь Його. Він не створював нас для чогось великого, він створив нас для того, щоб дивлячись на нас ставати кращим.
               Поки я сплю, святий Петро випиває чарку . Майже порожня пачка LM, майже порожня пляшка. Бог на розливі.
Випивають, закусують ковбасою, Бог розповідає про сина, про ці важкі відносини між батьками і дітьми. Святий Петро мовчки киває головою, погоджується. Виходять курити.
Припалюють, говорять про теракти, дають поради один одному.
В цей час, в Україні, в Чернівцях, я сплю. Дощ хуярить у вікна і спати ніяк не можна. Я уявляю як бог випиває із кимось. Мені заздрісно. У них ще пів пачки LM і розлити по три рази. Я допиваю пиво, докурюю Bond, вставляюсь під нірвану чи щось із віршів сучасних неадекватних поетів.
Я – студент, адепт, мені потрібно розвиватись, таким чином деградувати, пити щось, курити аби жити.
               Бо проживеш так життя, знайдеш, що шукав, а спитаєш якось себе: «А що я зробив, а як деградував?».
Людині потрібна деградація. Еволюція йде у зворотню сторону .

Святий Петро йде за другою пляшкою, Бог нарізає трохи сиру та хліба.

Ми – хіпстери.
В цей час у Чернівцях у вікна їбошить дощ, я не закрив вікно, фіранки майже мокрі, декілька крапель завіяло мені у лице. Я голосно матюкаюсь. Мене розбудили, я бачив сон де святий Петро брав пляшку горілки і сусідньому магазині. Був курйозний момент, продавець запитав чи йому є вісімнадцять . Той посміхнувся і дав свій паспорт. І тут мене розбудив дощ.
бляяя.

Я встаю, буджу свого друга Мішу. Міша - унікальна людина. Він каже, що випити - це заспокоїти душу. Він каже, що пиво випите зранку після важкого вечора дорівнює прочитаній книзі Данте чи Кафки.
Він анітрохи мене не дивує, бо якщо людина порівнює щось із Данте чи Кафкою, то їй можна вірити. Ми йдем по пляшку. Я наливаю, він нарізає ковбасу і хліб.
В цей час Бог із Петром вже майже допивають.
Між нами існує зв'язок . Між кожним святим і простим грішним існує якийсь зв'язок .
І це не обов’язково молитва і аж ніяк не церква.