Збірка « Вниз головою.»

Здавалося б просте, проте і нелегке завдання запропонував мені Роман Кухарук --  написати рецензію на збірку поезій  Світлани  Бреславької – Кемінь. Завдання просте в тому сенсі, що коли вірші  поета мають певну спорідненість з твоїм світоглядом, то і писати про  це, не такий вже і великий труд. Та відразу спотикаюсь на  те кляте «проте». Проте неможливо писати рецензію узвичайленими засобами. Тому що,неможливо витягнути з тексту два, три рядка, чи якусь метафору які б ілюстрували авторську оригінальність  або якісність  мислення поетеси.

 Вірші поетеси цілісні в своїй єдності. І в них немає метафор – цитат які б блискуче існували поза контекстом твору. Бо кожний твір це – суцільна метафора  -- неподільність. Що можна витягнути з короткого вірша «Сидить моє дитинство…» не зруйнувавши його? Нічого, тому що,надзвичайно прості слова, так спаяні поміж собою і будь який аналіз такої поезії, це --  її смерть. Геніальне закінчення іншого вірша Світлани «… навколо тебе гавкіт собак. Йди.» витягнуте із контексту твору,буде звичайною банальщиною.

  Вірші Світлани Бресласької – Кемень справжня поезія, їх не перекажеш,не тене що можливо загубити але й поміняти місце будь яке слово. Пишу так не заради високого стилю але тому що,наслухався розмаїття пафосних і солодких як патока думок багатьох поетів як про власну поезію, та і про поезію взагалі. Чого тільки не чув і таке: Це моя душа говорить. Чув навіть амбіційно – захмарне:Через мене до вас звертається Бог. Чув і щось глибоко – філософське на мілизні, і про народність недолугої думки і т п, і т д. А взагалі тими мовленими  душею віршиками жонглюй як завгодно бо їх вже нічим не зіпсуєш.

Та коли мова йде про поезію Світлани Бреславської – Кемінь, маю в першу чергу говорити про достатнє володіння ремеслом. Не всякий ремісник – митець,проте всякий справжній митець,той хто бездоганно володіє ремеслом.

Улюблена форма поезій Світлани вочевидь верлібр. Проте верлібр в поетеси простий як подих. І це вводить в оману невігласів ,і може навіть спонукати до наслідування а по тому і поразки, бо кожний вірш має глибокий підтекст.

  Нині багато молодих та ранніх в погоні за оригінальною формою втрачають розуміння сутності. На ярмарку суєтності шукають успіху і бігають по всіх фестивалях, поетичних майданчиках і т. п.І забувають, що головне в творчості не успіх а самовіддача. То ж блискучі зовні вірші мають внутрішню пустоту.

  Всупереч цій тенденції ,поезія Світлани Бреславської – Кемінь зовні проста але наповнена внутрішньо. Тож мушу нагадати читачу що, це оманлива простота.