За сприяння КМДА побачила світ чудова книга Володимира Костенка АНАТОЛІЙ ПАШКЕВИЧ.

Купив її випадково на Петрівці за 5 українських гривень.

Але у світі нічого нема випадкового. І ціна, звичайно ж, неспівмірна з цінністю книжки, як і неоціненною є особистість  композитора і хорового диригента Анатолія Пашкевича.

Автор книжки, на жаль, не дожив до її виходу, але, Богу дякувати, має послідовних послідовників, які і вивершили його працю до решти.

 Це книжка-мозаїка:

1. Автор про Друга.
2. Дитинство.
3. Черкаси.
4. Київ.
5. Волинь.
6. Чернігів.
7. Листи до героя.

Дуже багато голосів: друзів, колег, учнів, родичів.

Вивершується книжка переліком творів композитора.

Дуже багато посутнього, вартісного, світлого: і про Героя («З такою гордістю і болем сказати про свій народ доля дозволила дуже і дуже небагатьом. А йому не тільки дозволила, а й благословила…», «з таким сісти за стіл і не встати», «Пашкевич не був затятим націоналістом, але завжди ненав’язливо, порядно і переконливо відстоював все українське – не сприймав сурогату»), і про українську народну пісню(«всі хори фактично співають Пашкевичевим звуком. Маю на увазі Черкаський, Волинський, Чернігівський народні хори, житомирський ансамбль ЛЬОНОК. І всі самодіяльні колективи – хто краще, хто гірше, -- але всі співають тим звуком, що був започаткований Пашкевичем», «Що таке народна пісня? Вона зберегла і мову нашу, і культуру. Пісня, вона живуча, її народ береже, і нікому не віддасть, хай би як хто намагався її знищити, затоптати. Цього не було, нема й не буде»), і про творчість(«Вимагав відкритости голосу. «Що ти собі в зуби співаєш? Ану давай, щоб голос летів до людей»», «та й почне витягувати з тебе весь талант, якщо помітить щось достойне»), і про музику(«не кожен соліст може співати в колективі і чути колегу», «треба співати по руці диригента», «так як і у людини. у пісні є своя доля. Вона буває щасливою, а буває й гіркою»), і про радість буття(«музичний талант у Анатолія Пашкевича проявлявся, як унікальний дар Божий. Творча стихія Пашкевича – оригінальність, непередбачуваність і неповторність», «зв’яжіть мені руки, зв’яжіть мені ноги, закрийте мені очі, рота заклейте… Все одно у моїй голові буде варитись те, що я не можу сказати, що я не можу перекласти руками»), і про творчу а життєву самотність («Часом і однодумці відмовчувались – чи заздрили, чи мовчки ховалися до МОЄЇ ХАТИ СКРАЮ», «инколи в Чернігові я бачив, як його, не вельми тверезого і презентабельного, цуралися митці, яким він фактично дав путівку у велике творче життя»).

Народився Анатолій Максимович Пашкевич 11 лютого 1938 року (себто цьогоріч виповниться 80 років)у селі Довбиш поблизу Баранівки, де тато був партноменклатурою.

Пашкевич не мав вищої музичної освіти, але це не заважало йому бути великим музикантом, диригентом, композитором, організатором хорового співу в Україні.

Опріч музики він написав і видав книжку автобіографічних новел МАМИНА ВИШНЯ.

Дуже гарною новелою у книжці про нього є спомин першої дружини Валентини. В ньому стільки любови і розуміння великої особистости композитора.

Отже, 11 лютого – 80 років Анатолію Пашкевичу.

Було б добре видати його твори і вшанувати наналежному рівні сей ювілей величними концертами на перших сценах столиці.