Микола ГОРБАЛЬ як особистість: поет, дисидент, автор романів і есеїв про брата, а тепер ще й про батька свого – знакова для мене людина. Без нього було б порожньо у цьому світі. Він уміє бачити суть і сутність і вчасно а точно розставляє необхідні акценти. З ним не заблукаєш.

ПЕРСТЕНЬ  ЗНАЙДЕНИЙ У РИБІ – освідчення батька (присвячено синові Андрію) батькові теж Андрієві.

З великою любов’ю, розумінням і радістю мислить автор про свого тата з висоти свого нелегкого але вартісного життєвого досвіду:

«із матеріального світу батько – Андрій Горбаль – відійшов у духовний коли йому було лише 63».

Автор наголошує на вагомості духовного наповнення діточої душі батьками. Що програмує подальше життя: «саме Батьківщина – субстанція, що сформована в духовному, культурному та історичному плані батьками і саме вона формує із тебе КОГОСЬ», «часом достатньо однієї батькової притчі, щоб вона стала подальшим дороговказом».

Тато для автора так і полишився нерозгаданою таїною.

Перебираючи старі документи Микола ставить собі  (і читачеві) риторичні запитання: «хто формував у цього бездомного хлопця почуття Неба, а не земні пристрасті? Чому цей бездомний хлопчина дав перевагу духові над матерією? Не знаю».

Мама про тата казала синові так: «Він не тільки вранці – він загалом багато молився, хоч навколо вирував світ зневаги до Бога», «він не був якийсь там стулько, але не любив цього земного гармидеру». Але й мама була побожною, термосила сина, як він лягав спати не перехрестивши лоба: «та подякуй Богові за прожитий день». Проте мама знала своє місце у родині, і була у синовій свідомості «усього лиш речником батькових принципів».

Є ув есеї гарний і багатогранний образ української літератури, витворений чи не самим Господом: «поховав усі ці книжки у порожніх вуликах».

Чітко а недзвозначно мовить автор про польську шовіністичну наволоч: «Польські шовіністи завжди вороже ставилися до громадсько-активних українців і першій же нагоді не проти були скористатися німецькою владою для розправи з ними».

Мовить він і про поділ внутріукраїнський: «мені ж у цьому західник завжди вчувалися нотки приниження , як ото жебрак, вигнанець, чужинець. Зараз ми були західниками, що уже втекли зі сходу».

На Лемківщині тато «ще недавно сильний, мужній і впевнений у собі чоловік вибудував велику гарну хату. Таку як вимріяв», проте польські та большевицькі шовіністи зреалізували операцію Вісла – і все пішло каработи.

Тато приснив майбуття свого сина: «Якось тато зранку сказав мені: «Сину. Ти мені сьогодні снився. Я насторожився. Тато ніколи не розказував мені свої сни. Ти стояв переді мною в ризах і кажеш: «Яко по суху пройдоша море Червоне»». «Поза сумнівом – цей татів сон мав на мене у подальшому майже містичний вплив. Я отримав внутрішнє переконання, що саме цим батьковим сном мені роковано витримати усі випробування. Особливо під час другого і третього ув’язнення згадував татові слова і утверджувався на вірі, що зумію перейти це червоне (більшовицьке) море. В екстремальних ситуаціях така внутрішня певність для людини – надто важлива».

Про настання большевизму і буття в умовах большевицької окупації автор пише: «п’яна влада переможців розважалася катуваннями», «тільки тепер уявляю, скільки коштувало батькові, щоб я не виріс цілковитим ідіотом».

Смерть забирає, не зважаючи на недомовленість між кревняками. «Тато помер 16 травня 1961. Пізніше від когось дізнався, що 16 травня – винятковий день у році, день абсолютного сприяння Небес. Це для мене була перша смерть у нашій хаті – і вона приголомшила. Я став якимось спустошеним, розгубленим, закам’янілим», «фатальність приголомшила своєю несправедливістю – мені ще так багато треба було у батька розпитати. Врешті, я мав сказати батькові, як багато він для мене значить», «може в цьому і є Батьківщина – продовження нас?»

Книжка про батька Миколи Горбаля містить у собі чимало простої неголосної поезії («яфири», «духмяний запах сіна виповнив собою теплий день літа», «сплив обставин», «порожнеча очікування»). Вона також слугує читачеві неймовірно виразною і неперебутньою духовною практикою: «Немислимо: у духовному світі варто тільки подумати про когось, як він уже перед тобою і ти маєш можливість із ним спілкуватися».